Проповідь Блаженнішого Святослава у неділю перед Богоявленням

Нехай голос Святого Письма, який ми щойно чули, і роздуми над ним допоможуть нам підготуватися до свята Христового Богоявлення і правильно його пережити. Не купання в ополонці робить людину оновленою в її силах, а покаяння – благодать прощення, відродження і просвічення, яку ми отримуємо від явленого над Йорданом Христа силою і діянням Святого Духа.

Всечесний отче!
Преподобні сестри!
Дорогі в Христі брати і сестри!

Христос народився!

Ця неділя називається Неділею перед Богоявленням, або Неділею перед Просвіченням. Сьогоднішній уривок Євангелія Марка безпосередньо готує нас до події, яку ми побачимо за кілька днів над Йорданом. Ми чуємо про постать Івана Хрестителя. Саме він готує і проголошує Добру новину. Євангеліє – це Добра новина.

Змістом цього Євангелія, яке Марко потім описуватиме на всіх сторінках своєї священної книги, буде постать Ісуса Христа. Євангелист начебто показує, що Христос проголошує підсумок чогось старого, а відтак початок чогось нового. Для того щоб пояснити, яке завдання від Бога отримує Іван Хреститель і який зміст хрещення, що його він уділяє, Марко наводить нам слова двох пророків. Насамперед говорить про пророка Ісаю, пригадуючи нам його книгу втіхи Божого люду (Іс. 40, 1–3). Це цікавий момент в історії ізраїльського народу, коли благовісник їде на коні через пустелю і несе якусь новину. Що це за новина? Пророк Ісая відштовхується від події, яка має дуже глибоке значення саме для цього дня і цієї передсвяткової хвилини. Той, що кличе в пустині, голос, несе радісну новину, що впав Вавилон, що неволя нарешті закінчилася. Божий народ, якого захопили і насильно виселили з рідної землі на чужину та який перебував у рабстві і розсіянні, звільнений і може повертатися додому! Голос, який волає в пустині, провіщає новий вихід. Тут ми бачимо також цікаву паралель між водами Червоного моря та Йордану. У старому виході ізраїльтяни йшли від рабства у Єгипті до обітованої землі і, перед тим як вступити до неї, з Ісусом Навином проходили через Йордан, оновлюючи Завіт зі своїм Богом. Тепер той голос каже, що  ізраїльтяни повертаються з вавилонської неволі, тобто за тим голосом ідуть люди, які повертаються додому, які стали вільними та які можуть прийти до Божого храму і наново його відбудувати. У цьому пророцтві є  дві дійові особи – Бог і людина.

З одного боку є Бог. Той таїнственний голос, який волає в пустині, кличе готувати дорогу Господеві, каже, що той, хто приходить, передусім є Богом. А інший пророк, Малахія, каже, що Господь прийде знову до Єрусалиму і ввійде до свого храму. Звільнення людей з рабства – це не справа людини, бо ізраїльтяни не могли самі себе звільнити. Падіння Вавилону – один момент під натиском перського царя Кира – якраз і було в очах  Ісаї надзвичайною Божою дією (пор. Неєм. 1). Бо не людина сама себе звільнила, а Бог її звільнив. Ось Бог випереджає свій народ на тій дорозі. Бог разом з людьми вертається назад для того, щоб відновити свій храм у Єрусалимі.

Проте є і людська сторона, бо той голос не тільки провіщає, а й кличе повертатися додому. Ми знаємо, що це було великою релігійною, національною і соціальною проблемою, адже не всі хотіли повертатися з Вавилону додому. Багато хто в чужій країні пустив своє коріння, відкрив свою справу і, зрештою, впорядкував своє життя. І раптом треба все кинути, згорнути, продати і йти в невідоме... Це був непростий момент для багатьох сімей. Однак ті, які відповіли на цей поклик, становили зародок нового Ізраїлю, тому що, повертаючись, знову отримали Божі обітниці. Ті, що повертаються  дорогою, якою кличе Господь Бог, становлять людську частину події, що її описують нам пророки Ісая та Малахія.

Колишні події в історії Ізраїлю начебто пояснюють нам, що відбувається над Йорданом у момент приходу Ісуса Христа. Євангелист Марко вказує, що цей дивний голос, про який пророк Малахія скаже як про голос Божий (3, 1), кличе і промовляє через особу Івана Хрестителя. І до нього на Йордан приходять різні люди, щоби визнавати свої гріхи та омиватися в йорданських водах. Іван виходить із пустелі і починає проголошувати про наближення Небесного Царства, про те, що Господь ось іде за ним і є сильнішим від нього, а він лише готує Йому дорогу і не гідний навіть розв’язати ремінця Його сандалів.

Ми бачимо чіткий натяк на те, що не так люди приходять на Йордан, як сам Бог приходить до свого народу: Христос спішить до йорданських вод. До цього Божого приходу потрібно готуватися. Іван каже дуже чітко: «Я вас хрещу водою, але той, хто йде за мною, хреститиме вас Духом Святим». Тут так само, як і в пророків, бачимо дві дійові особи. Хрещення Івана – це людський бік підготування до йорданського Богоявлення.  Це те, що людина сама може зробити, аби усвідомити свій гріх і його визнати. Проте сама себе звільнити від гріха людина не може. Хоча вона може каятися і приносити плоди покаяння, але тільки Господь відпускає гріхи, звільняє людину від її зла та омиває її нечистоту. Так само ізраїльський народ не міг сам себе визволити з вавилонської неволі. Тільки Бог є визволителем. Де є Його Дух, там є свобода. Іванове хрещення – це підготування до Божої дії. Людям було важливо усвідомити свою гріховність, зрозуміти, що приходить той момент, до якого треба бути свідомо підготовленим. Ми часто не хочемо полишити своє грішне життя, як ізраїльтяни свого часу не дуже легко покидали вавилонський край. У нас з нашим гріхом є свої «домовленості». І лише той, хто відгукнеться на голос, який волає в пустині,  хто прийде в пустиню і прийме Святого Духа, те хрещення, може прийняти Христа – Царство Небесне, що до нас наближається. Хрещення Івана – це була людська сторона покаяння, а Хрещення, яке дасть Христос Духом Святим і водою, – це Божа сила, що перероджує і робить людину новим створінням у Христі, котре вже тут, на землі, вітає прихід Небесного Царства і ширить його на землі.

Святий Іван Золотоустий під час однієї своєї проповіді на Святе Таїнство Хрещення говорить,  що його  можна порівняти із переплавкою золотої чаші. Якщо ми маємо забруднену чашу, то хоч би як ми її чистили, вона завжди буде носити знаки свого забруднення. Вона стане чистою, але знаки залишаться. Щоб не було жодного знаку, її треба переплавити. Потрібно покласти її у вогонь і з того самого куска золота і за тою самою формою наново її відлити. Вона вийде такою самою за матерією і формою, але воднораз буде цілковито новою. У тому переродженні в Таїнстві Хрещення людина проходить через вогонь, яким є Дух Святий і який її переплавляє, перемінює і робить її справді новою людиною. У водах Хрещення гине диявол зі своїми слугами, зло із грішними вчинками, як у водах Червоного моря загинув фараон з усім своїм військом.

 Ці події мають важливе значення для життя кожного християнина. Ми всі повинні усвідомити, що для того аби зростати в благодаті Хрещення, яке ми отримали один раз на все життя, потрібно, з одного боку, повсякчас усвідомлювати свою гріховність, слухатися голосу того, хто волає в пустині, ставати перед Божим обличчям і проходити, можливо, власну пустелю, але з іншого – пережити зустріч з Христом, який нас оновлює, надає нам нового світла. Нам завжди дуже потрібний новий шанс. Ми часто просимо в Бога ще один шанс, аби все, що обіцяли, змогли з Божою силою зробити.

Нехай голос Святого Письма, який ми щойно чули, і роздуми над ним допоможуть нам підготуватися до свята Христового Богоявлення і правильно його пережити. Не купання в ополонці робить людину оновленою в її силах, а покаяння – благодать прощення, відродження і просвічення, яку ми отримуємо від явленого над Йорданом Христа силою і діянням Святого Духа. Амінь.

† Святослав