Сьогодні спочила в Бозі сестра Анастасія Балінська

Неділя, 09 серпня 2020, 12:26

9 серпня 2020 року у м. Львові на 52-му життя та 23-му році чернечого покликання відійшла з цього світу по вічну нагороду с. Анастасія Оксана Балінська. Сестра упокоїлася через важку хворобу. З огляду на епідеміологічну ситуацію та вимоги карантину, Парастас у монастирі відбудеться тільки для співсестер та найближчої родини.

Усіх охочих попрощатися із с. Анастасією Балінською запрошують на Заупокійну Божественну Літургію, яка відбудеться 10 серпня у церкві Покрову Пресвятої Богородиці у м. Львові по вул. Личаківській, 175. Сестру поховають на цвинтарі в с. Малехів біля Львова.

Сестра Анастасія Оксана Балінська народилася 30 квітня 1968 року  у Львові в сім’ї Балінського Івана та Кривцун Євфросинії. Хрещення одержала в церкві Святого Миколая 14 травня 1968 року. Сім’я була чисельна: четверо дівчат і один хлопець. Батько Іван, доцент та викладач університету «Львівська політехніка» разом із матір’ю Євфросинією, яка займалася вихованням діточок, із дитинства плекали в них любов до Бога, Церкви й українського народу. 

З 1994 року навчалася на катехитичних курсах у Львівській архиєпархії, де і познайомилася із сестрами служебницями. Її покликання зріло поступово, переходило через розпізнання і врешті 6 серпня 1997 року, залишивши працю та усю громадську діяльність, Оксана вступила на кандидатуру у Згромадження сестер служебниць Непорочної Діви Марії під опікою вчительки кандидаток с. Магдалини Чайківської. Ось як сестра описує своє покликання:

«У кожної людини приходить час, коли вона починає задумуватися над тим, як їй жити далі. У мене чудова родина, я мала гарну працю, багато друзів, але прийшов час, коли я відчула, що треба щось змінити. Моє життя немов би на деякий час зупинилося. Я відчула, що Бог бажає кудись мене покликати, але я ще не знала куди. І от одного разу на прощі в Уневі я цілу ніч молилася перед чудотворною іконою Богородиці в цьому наміренні. За декілька днів я почала відчувати покликання до монашого життя. Це важко пояснити, як ти відчуваєш покликання,  як і важко словами описати свої почуття любові до Бога, до народу, до ближніх. Але коли Господь кличе, то Він дає виразно зрозуміти, каже: "Йди за мною!". Тоді людина вже не задумується, а йде. Я вступила до Згромадження сестер служебниць. Коли приїхала до Червонограду на кандидатуру, то зайшла до каплиці й побачила ікону Знамення Богородиця – в цю хвилину я зрозуміла, що тут, у цьому Згромадженні, і є моє місце».

З 1998 по 2000 рік сестра перебуває на новіціаті в Жовкві, де вчителькою була с. Мирослава Яхимець. Перші обіти с. Анастасія склала у свято Преображення, 19 серпня 2000 року, і поїхала на служіння у спільноту Святої Софії Божої Премудрості в м. Києві. Там сестра, крім катехизації, працювала у Бюро зовнішніх зв’язків УГКЦ. З 2005 по 2007 рік сестра працювала на місіях у Казахстані, а після повернення – у м. Донецьку.

Коли виникла потреба поїхати на місії до української громади в Іспанії, сестра з радість зголосилася спершу поїхати на літній табір, а згодом і до праці. На жаль, у цей час вона не мала продовження.

Хоча її серце постійно горіло місіями, вона в дусі обіту послуху приймала всі призначення настоятелів, отож, у вересні 2008 року повертається на спільноту в Київ, де виконує служіння катехитки на парафії Святого Миколая Чудотворця, що на Аскольдовій могилі. З 2009 року працює як секретар-референт у Бюро зовнішніх зв’язків УГКЦ, а з 2010 року – як особистий секретар Отця і Глави нашої Церкви Блаженнішого Любомира Гузара. Як вдячність за служіння с. Анастасії у листі від 29 червня 2011 року Блаженніший Любомир, на той час єпископ-емерит, ось так відкликається про с. Анастасію:

«Преподобна сестра Анастасія – це дуже побожна та пильна особа. Її особливе дарування – це вміння спілкуватися з людьми. Впродовж часу її служіння як секретаря, вона була мені дуже помічна і я бажаю порекомендувати її як солідну працівницю».

Після закінчення свого служіння в Києві у вересня 2011 року сестра з радістю зголошується повернутися на місії у далекі Казахські землі – м. Караганду, де працює як катехитка, а також починає збирати матеріали про спецпереселенців із Західної України, які заселяли степи Казахстану чи як політв’язні переживали тортури в Карлазі, Кенгірі, Спаську. У 2017 році вийшла книга свідчень, які зібрала с. Анастасія Балінська під назвою «Українська Голгота: Караганда».

З 2017 року сестра повертається в Україну і розпочинає свою Голгофу: боротьбу за життя. Як сестра була ревною в місійному служінні, з такою ж ревністю розпочала боротьбу за кожен наступний день свого життя. Не нарікала, але боролася до кінця, усе приймала як Божу волю і жертвувала свої терпіння та болі в наміренні Провінції, Згромадження і за покликання.

9 серпня 2020 року Господь покликав с. Анастасію до Небесного Єрусалиму. Нехай Господь прийме її молитви і терпіння, які вона жертвувала за Провінцію та Згромадження і винагородить за все її служіння для добра Божого люду і Церкви Христової!

Вічна їй пам’ять!

Сестри служебниці НДМ