«Покликання воїна не суперечить покликанню християнина. Можна бути воїном і святим!» – єпископи УГКЦ

Понеділок, 09 лютого 2015, 21:33

Хоч наші воїни здійснюють свій святий і громадянський обов’язок захисту невинного життя перед несправедливим агресором, їхнє сумління зранене трагічним досвідом. Тому окремо хочемо звернути увагу на деякі моральні аспекти, пов’язані з воєнними діями та їхніми безпосередніми учасниками.

Такий вступ до розділу «Душпастирська опіка учасників бойових дій» написали єпископи УГКЦ у Зверненні Синоду єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства до священиків УГКЦ про душпастирство в умовах війни. Документ автори написали, щоб «запропонувати ключові повідомлення та можливі рішення щодо них – у світлі Божого Слова та соціального вчення Католицької Церкви».

«Боже Слово завжди з пошаною представляє воїна, який вірно виконує своє служіння на захист миру і невинного життя. Вірно зберігаючи ці та багато інших свідчень Священного Писання, Церква засуджує несправедливі війни, однак ніколи не перестає виявляти турботу про тих, хто зі зброєю в руках виконує служіння від імені законної і справедливої влади, задля служіння миру та захисту життя. Тому будь-яке вчення, яке вважає покликання до військової служби не відповідним Євангелію, є безпідставним», – пояснюють єпископи УГКЦ.

При цьому вони зазначають, що покликання воїна не суперечить покликанню християнина, а «навіть більше: можна бути воїном і святим!» Католицька Церква вчить: «Законно є вимагати поваги до власного права на життя. Хто захищає своє життя, не є винним у вбивстві, навіть якщо він змушений нанести своєму супротивникові смертельний удар».

«Бувають обставини, в яких вживання зброї для захисту від несправедливого агресора є не лише припустимим, а й єдино можливим (тому морально виправданим) засобом, щоб зупинити зло і не допустити поширення смертоносної для багатьох людей агресії», – пояснюють владики у своєму Зверненні, яке від імені Синоду підписав Блаженніший Святослав.

Єпископи пригадують умови законного захисту за допомогою військової сили: «Щоб застосування зброї проти несправедливого агресора було морально виправданим, потрібно водночас: 1) щоб шкода, завдана агресором нації чи спільноті націй, була тривалою, важкою і безперечною; 2) щоб усі інші засоби для покладення цьому краю виявилися неможливими або безуспішними; 3) щоб були обґрунтовані можливості успіху; і 4) щоб використання зброї не спричинило лиха і безладдя, важчих, ніж лихо, яке слід усунути. Оцінювати ці умови моральної законності повинні ті, які несуть відповідальність за загальне добро».

На завершення цього розділу єпископи звертають увагу на духовну складову: «Слід пам’ятати усім, що перемогу на полі бою випереджує моральна і духовна перемога над ворогом, яка базується на свідомості здійснення благородного діла – захисту миру перед агресором, на гуманному ставленні до полонених та поранених, на неприпустимості будь-якого насилля супроти мирного населення».

Члени Синоду зазначають, що навіть найважчі обставини війни мають стати нагодою до прояву гуманності та морального подвигу, а не провокувати вивільнення сліпих інстинктів мстивості і ненависті. «Нехай для всіх будуть пересторогою і орієнтиром слова апостола Павла: «Не дозволь, щоб зло тебе перемогло, але перемагай зло добром» (Рим. 12, 21)», – наголошують єпископи УГКЦ. 

 

Департамент інформації УГКЦ