Отець Василь Говера: «Історія нашої Церкви в Казахстані – це історія хресної дороги нашого народу та Церкви»

Середа, 04 вересня 2019, 10:57

Сюди не просто вивозили наших людей, тут їх змінювали, перетворювали на «гомо совєтікус», переваривши в національному котлі понад 140 націй, які примусово опинилися на території Казахстану.

Але незважаючи на це наші вірні тут завжди відчували свою приналежність до України і до своєї рідної Церкви. Про це розповів митрофорний протоієрей Василь Говера, апостольський адміністратор для католиків візантійського обряду в Казахстані та Центральній Азії у своїй доповіді «Сопричастя в житті й свідоцтві УГКЦ» на Синоді Єпископів УГКЦ, який відбувається у Римі з 1 по 10 вересня 2019 року.

Апостольський адміністратор відзначив, що спільнота УГКЦ у Казахстані переживає свою ідентичність в двох вимірах. Перше – вона є невід'ємною частиною УГКЦ, оскільки в часи страшних сталінських репресій було вивезено чи ув’язнено тисячі наших вірних із Західної України, після її приєднання до Радянського Союзу, та які, не зважаючи на час, переслідування та асиміляцію пробують зберегти свою власну національну та церковну спадщину.

Друге – належить до великої сім’ї багатонаціональної та багатообрядової Католицької Церкви на чолі з наступником апостола Петра. Адже власне через цю вірність Римському Єпископу в тюрмах і таборах Карлагу опинилися наші єпископи та сотні греко-католицьких священників, які не забажали зраджувати свою віру та переходити на російське православ’я.

«Історія нашої Церкви в Казахстані – це історія хресної дороги нашого народу та Церкви... Наша Церква, як і в Україні, існувала тільки в підпіллі, може, не в такому вже страшному, як на Батьківщині, бо звідси вже не було куди вивозити. Тому місцева влада на деякі справи дивилися крізь пальці. Але все одно час і радянська пропаганда зробили своє. Але незважаючи на це, наші вірні тут завжди відчували свою приналежність до України і до своєї рідної Церкви», – сказав о. Василь.

Апостольський адміністратор висловив побажання мати тісніші зв’язки з Україною. «Дуже потребуємо сталого контакту з Церквою-матір'ю. Дуже б хотілося, щоб нас частіше відвідували наші єпископи, священники та богопосвячені особи», – сказав він.

Отець Василь вважає, що необхідним знаряддям для зв'язку Церкви-матері з діаспорою є Пасторально-міграційний відділ.

Священник запевнив Синод, що незважаючи на наявні труднощі, греко-католицька спільнота в Казахстані все одно переживає сопричастя з Церквою-матір'ю, «яке проявляється в літургійному вимірі, де молимося одними устами та одним серцем з нашим Главою, Патріархом Святославом, усіма єпископами та вірними, моя участь в Синодах Єпископів УГКЦ є також цим видимим знаком єдності».

Департамент інформації УГКЦ