«Майбутня церква УГКЦ в Будапешті стане місцем духовної єдності для всіх українців», - о. Дам’ян Габорій

Вівторок, 23 лютого 2021, 14:34

Про особливості духовного служіння, перспективи будівництва церковно-культурного комплексу та підтримку наших співвітчизників – розповідає священник Дам’ян Габорій

Отець Дам’ян Габорій – уродженець Дрогобича, нині надає душпастирську опіку українцям греко-католикам Угорщини. Свого часу уряд цієї країни пішов назустріч духовним потребам українців і взяв на себе фінансовий бік утримання священника УГКЦ у Будапешті. Про особливості духовного служіння у цій країні, перспективи будівництва церковно-культурного комплексу та виклики, які постають перед ним та українською громадою, - у розмові з отцем.

- Отче, у сучасному світі точиться боротьба не стільки за території та корисні копалини, скільки за людський ресурс. Ви це відчуваєте в Угорщині? Дедалі більше наших співвітчизників намагаються виїхати в цю країну… Також розповідали, що ми – в пріоритеті щодо працевлаштування в цій країні, очевидно, після місцевих…

- Сьогодні у світі, а особливо в Європі, раді бачити українців. Наш народ зарекомендував себе як працьовитий та відповідальний. Угорщина відкрила свій ринок праці теж. Знаю, що особливо доброї думки про нас іноземні інвестори: кажуть, ми дуже мотивовані в роботі. Останні роки спостерігається великий наплив українців з різних регіонів України. Дещо пандемія зупинила «потік», але це тимчасове явище.

«У ВІРТУАЛЬНОМУ СВІТІ ЖИВУ ГРОМАДУ НЕ ЗБУДУЄШ»

- Оскільки зараз українців в Угорщині побільшало, скажіть: відчуваєте різницю між першими хвилями еміграції, які були, гадаю, через історичні або особисті обставини, і тепер – трудовою еміграційною хвилею? Наскільки для «новачків» загрозливий процес асиміляції?

- В Угорщині діє закон, який говорить: якщо меншина присутня в країні понад 100 років, то вона є офіційно визнаною та фінансується угорським урядом. Отож українці – офіційно визнана меншина.

Хвиля еміграції, яка прибула в Угорщину перед розпадом радянського союзу -(здебільшого то були змішані подружжя) - зробила великий внесок у розвиток української громади та популяризацію нашої культури серед угорців. Так, угорський парламент першим (!) у світі одноголосно визнав Голодомор 1932-33 років в Україні геноцидом – у листопаді 2003 року.

Будапешті встановлені пам’ятники Тарасові Шевченкові (також на його честь названа одна із площ) і жертвам Голодомору 1932-33 рр., меморіальна дошка альманаху «Русалці Дністровій», вперше виданому в 1837-ому тут. А в місті Тіхань, що на славнозвісному озері Балатон, - королю Андрашу І і королеві Анастасії, наймолодшій донці князя Ярослава Мудрого.

Друга хвиля прибула на початку російської військової агресії на Сході України. Однак вона не була масштабною. Протягом останніх двох років спостерігається третя хвиля – трудова. Викликом для  людей, які сьогодні приїжджають на заробітки, є те, що вони змушені залишити сім’ї вдома. Найбільшою мірою тому, що в Угорщині немає української школи (про недільну, зрозуміло, не йдеться). Зізнаються, якби була така, брали би з собою родини, дітей і влаштовувалися на довгострокову роботу, а так – наїжджають сюди.

Як не прикро, однак мушу зауважити, що між українськими організаціями спостерігається нездорова конкуренція. Деякі із них вигадують історію побутування українців в Угорщині з 2014-го… Треба визнати, що із появою нових структур до них увійшли антиукраїнські сили, які під нібито правильними гаслами роз’єднали громаду,  монолітну до 2018-го. Сьогодні ці люди обіймають посади в українських самоврядуваннях (це коли угорський уряд виділяє кошти на життєдіяльність українських громади та організацій), мають мандати депутатів від української меншини. Внести розбрат та ослабити діаспору – це також методи гібридної війни, що ведеться Росією проти України. Дана проблема існує не тільки в Угорщині.

Через СOVID-19 набули популярності online-заходи. Проте у віртуальному світі живу, справжню громаду не збудуєш. Для її розвитку важливо створювати необхідні інституції й підтримувати їхню життєдіяльність.

«ІНІЦІАТОРАМИ ЦЕРКОВНОГО ЖИТТЯ Є ВИХІДЦІ З ГАЛИЧИНИ»

- Яким є церковне життя української громади в Угорщині, як охоплені українці? Чи людина може знайти у церкві прихисток, бо ж всяке буває?

- Ініціаторами церковного життя в Угорщині є вихідці з Галичини, які були свідками життя в підпіллі Української Греко-Католицької Церкви. Вони усвідомили, щоб без своєї церкви у громади непевне майбутнє. Перша літургія для українців-греко-католиків датується Різдвом 1993-ого. Відтоді служби Божі служилися угорським священником Пушкашом Ласло тільки у великі святах: Різдво та Великдень. Природно, цього було замало.

У жовтні 2008-го літургію відслужили Глава УГКЦ Блаженніший Любомир (Гузар) разом із єпископом Кочішем Филипом, теперішнім митрополитом Угорської греко-католицької церкви. Після служби громада говорила двом ієрархам про потребу мати українського священника. Так у 2012-му я почав здійснювати душпастирські візити з Києва до Будапешта.

Ви запитували щодо асиміляції… Асиміляцію не можна зупинити, а лишень стримувати. І в тому якраз найбільше допомагає церква: молитва рідною мовою, недільна школа при церкві, де вивчається, власне, мова, історія, культура. На жаль, зустрічаються факти свідомої асиміляції, коли людина, прибувши сюди, перестає себе вважати українцем і нічого спільного з Україною та життям тутешніх українців не хоче мати. Це проблема радше внутрішня – духовна. Із моїх спостережень, співвітчизники, які приїхали із Західної України, відчувають більшу потребу в приналежності до української спільноти.

Знаєте, на чужині українці мають мало часу для себе. Єдине місце, де регулярно громада збирається, – це церква. Власне, віра в Бога дає людині на чужині вистояти різні труднощі та осягнути успіх. Церква – спільнота вірних. Вона об’єднує людей з однаковими цінностями.

А щодо соціального служіння нашої парафії, то протягом року відбуваються різні харитативні акції: «Щасливе Різдво», «Великодній кошик», «Святий Миколай для сиріт», «Нагодуй бідного», допомога воїнам АТО. Цьогоріч починаємо «Благодійну каву». Всі ці проєкти спрямовані на сиротинці в Україні, людей у потребі, ветеранів… Часто люди звертаються до церкви з різних питань – найчастіше щодо пошуку роботи та питань юридичних, особливо новоприбулі. Тоді скеровуємо їх до фахівців, які допомагають у вирішенні проблеми.

Раджу тим, які приїжджають до Угорщини, відразу шукати свою церкву, а потім перевірені громадські організації.

ПІДТРИМУЄ УРЯД ТА СВІДОМИЙ БІЗНЕС

- Отче Дам’яне, існує Державне самоврядування українців в Будапешті та інших великих містах. Тобто угорський уряд виділяє кошти на життєдіяльність українських громад. До того ж, забезпечує їм доступ у загальнонаціональні медіа, телеканали в тому числі. Існують кафедри україністики в багатьох університетах. Зрештою, ви – на утриманні у тамтешнього уряду. Чим це зумовлено? Тим більше, зважаючи на це, що між нашими країнами доволі напружені стосунки.

- Згідно з чинним угорським законодавством про національні меншини українська громада отримує фінансування від уряду через українські національні самоврядування для збереження своєї культури. Також отримують допомогу українські громадські організації.

В Угорщині доволі розвинуті церковні структури різних конфесій. Духовенство, яке опікується вірянами, перебуває на утриманні своєї церковної громади.  У нашій ситуації поки по-іншому. Оскільки церковна громада не так давно функціонує, немає такої можливості для підтримки свого священника. Крім того, є поточні витрати: оренда церкви, оплата дякові та інше. Тому угорський уряд та свідомий український бізнес в Угорщині нам вирішили допомогти.

- Україну називають християнською країною, де десь 70% вважають себе віруючими. Щоправда, дехто ставиться до цих соціологічних даних скептично, мовляв, тоді б ми, напевно, мали б жити по-іншому… А як в католицькій Угорщині? Храми діючі? У них можна побачити не тільки людей літнього віку на противагу багатьом країнам Європи? 

- В Угорщині приблизна статистика щодо віруючих. Тут домінуюча католицька церква. Римо-католиками себе вважає близько 6 000 000 осіб. Угорськими греко-католиками – близько 300 000. Маю позитивне враження щодо активності людей в угорських парафіях. Проводиться гарна праця із дітьми та молоддю. Є з кого брати приклад.

Кілька років тому звертався до римо-католиків в Будапешті: може, мають вільні храми, де ми могли би служити. У відповідь почув, мовляв, всі діючі. Однак вдалося домовитися із одним римо-католицьким храмом, де молимося до сьогодні. Там маємо виділений час для українських богослужінь.

ПЕРЕМОВИНИ ПРО ВЛАСНИЙ ЦЕРКОВНО-КУЛЬТУРНИЙ КОМПЛЕКС

- З часу вашого побутування в Угорщині йдеться про будівництво храму для греко-католиків у Будапешті. Зараз ви здійснюєте богослужіння у римо-католицькому храмі Св. Михаїла, що на туристичній вулиці Ваці, 47. Наскільки я зрозуміла, угорський уряд може придбати землю під церкву і передати у згадане державне самоврядування українців в Будапешті. Це, до речі, може стати прецедентом в Європі! На якому етапі обговорення чи, може, вже вирішення цього питання?

- Найважливішим в церковному житті є храм людських душ. Тому на початку першим моїм пріоритетом було його звести. Бо можна мати будівлю, а не мати в ній людей. Власна церква має не тільки важливе значення для духовного життя, вона також є об’єктом ідентичності на чужині. Коли беру участь у різних міжнаціональних зустрічах, найперше запитують: а де ваша церковна споруда? Потім цікавляться, чи маєте свою школу. Отож майбутня церква УГКЦ в Будапешті стане місцем духовної єдності для всіх українців, які будуть туди приходити. Проте маємо більші амбіції: при ній повинні бути школа, садочок, центр культури…

При нашій парафії Покрови Пресвятої Богородиці успішно діє Рідна школа. На третьому році її існування маємо 7 класів, 40 учнів, 12 вчителів. Протягом навчального року в програмі – 30 навчальних субот. Уроки проходять з 9 до 16 години. Орендуємо приміщення для навчання в одній із католицьких гімназій. Скоро відкриваємо дитячий садок, що працюватиме також щосуботи.

 У 2017-ому вперше було порушено питання про будівництво церковно-культурного комплексу на зустрічі із міністром Міністерства людських ресурсів Угорщини Золтаном Балогом, який нас підтримав.

У 2018-ому відбулася наступна офіційна зустріч представників громади, українських дипломатів із державним секретарем Міністерства людських ресурсів Угорщини Міклошем Шолтисем, який також підтримав наше бажання.

Два роки поспіль ми мали подібні зустрічі. Найперше – важливо отримати від угорського уряду землю під будівництво. Думаю, що зможемо розпочати будівництво своїми силами. Зголошуються відповідні особи, які хочуть допомогти в реалізації проєкту. Важливо, щоби до цієї ініціативи долучався й український уряд. Маю бажання, аби воно якраз об’єднало два уряди – угорський та український.

«ПОТРІБНО ШУКАТИ ТЕ, ЩО НАС ОБ’ЄДНУЄ»

- Отче, за яким церковним календарем живете ви і ваші вірні?

- Живемо за старим – юліанським. Для нашої громади в Угорщині було б практичніше жити за новим – григоріанським, як більшість християн в усьому світі. Скоро ініціюватимемо дискусію з громадою на цю тему. Вже велика кількість українських парафій закордоном перейшли на новий календар.

- Отче Дам’яне, розкажіть про себе. Звідкіля родом? Коли відчули покликання? Вже адаптувалися до життя в Угорщині? Ваші три донечки, мабуть, призвичаїлися доволі швидко – діти швидко вловлюють мову, вони не мають за плечима великого багажу досвіду… До речі, тамтешнє життя дуже відрізняється від тутешнього – в Україні?

- Я родом із міста Дрогобич, що на Львівщині. У 20 років виїхав на навчання до Варшави, де протягом дев’яти років здобував вищу богословську освіту. Під час навчання у варшавській духовній семінарії відчув покликання до священничого стану. У 29 прийняв таїнство священства. Перед Угорщиною служіння здійснював в Києві.

До життя і викликів в Угорщині сім’я вже адаптована. Дружина Оксана підтримує та допомагає. Діти добре опанували угорську мову, бо щоденно навчаються в угорській школі. Інколи мені з Оксаною допомагають з мовою, хоч ми теж відвідуємо курси угорської, щоправда, під час пандемії – online. Але, знаєте, як то діти – швидко схоплюють іноземні мови. По суботах наші три донечки Анна-Марія, Тереза та Єлизавета вивчають посилено українську мову у Рідній школі при церкві. Також вони проходять екстерне навчання в школі в Києві.

Було звикання до тутешньої кухні. Інколи хотілося нашої делікатної дрогобицької ковбаси замість добре перченої та соленої угорської. (Сміється). Звикав й до того, що фруктовий суп подається на перше і це аж ніяк не десерт.

Є різниця ментальна і культурна між нашими народами, але маємо також багато чого спільного, особливо історію. Потрібно шукати те, що нас об’єднує. Аби скоріше інтегруватися в країну, де живеш, треба її полюбити: людей, мову, культуру… До речі, угорці спокійні, миролюбні.

- Вам подобається Будапешт?

- О, так! Він величний. Але за щоденними турботами я його не так часто бачу. Це як люди, які живуть в місті/містечку з виходом до моря чи океану – вони ними не часто насолоджуються. (Сміється).

- Що берете з України на подарунки угорцям? Адже розбудова церкви і спільноти у чужій країні – ще яка дипломатія!

- Копії з відомих українських ікон, сучасні мальовані ікони, цукерки.

Розмовляла Настя ХАМАР, фото надані авторкою