НАША СВЯТА СОФІЯ. Послання Глави УГКЦ з нагоди століття відновлення соборності українського народу та його держави

Четвер, 24 січня 2019, 09:30

Дорогі в Христі брати і сестри! Упродовж своєї тисячолітньої історії наша Церква та наш народ уповні пережили у своєму тілі досвід пасхального таїнства нашого Спасителя. Ми пройшли крізь важкі терпіння, неодноразово пережили смерть і воскресіння. Перемогу та радість воскресіння ми бачимо на власні очі у вільній, незалежній та соборній Україні. Сьогодні, вкотре дивлячись в очі завойовникам, ми запитуємо в Господа: «Для чого Ти нас воскресив? Яким є Твій Промисел щодо нас?» На ці запитання Божественна Премудрість дає нам відповідь нашою власною Софією Київською!

НАША СВЯТА СОФІЯ

Послання Блаженнішого Святослава
з нагоди століття відновлення соборності українського народу
та його держави

Високопреосвященним і Преосвященним Архиєпископам та Митрополитам,
боголюбивим єпископам, всечесному духовенству,
преподобному монашеству, возлюбленим братам і сестрам,
в Україні та на поселеннях у світі сущим

 Мудрість розумного – свій шлях знати.
Приповідки 14, 8

Дорогі в Христі!

Вступ

1. Пильно проймаючи поглядом століття, яке минуло з часу відродження соборності українського народу та його держави, ми споглядаємо предвічний Божий задум щодо них і нашої святої Церкви. Ми відчуваємо, що стоїмо на порозі нової епохи, повної несподіваних викликів. Ці новітні виклики спрямовані до всіх людей. Людство входить у цілковито незвіданий – невідомий і тривожний, але сповнений надії – етап глобальних перетворень: релігійних, культурних, економічних, технологічних і суспільно-політичних. Особливо ж гостро ці нові виклики відчуваємо ми, діти і спадкоємці Київської Церкви. 

2. У новітньому контексті нашого духовного та культурно-національного буття щиро запрошую кожного скерувати очі власного серця і ума до Божественної Премудрості. Цю Премудрість у Різдві Христовому предвічний Отець являє світові у своєму воплоченому Сині та відкриває у Святому Дусі. У цій Божественній Софії, Премудрості Божій, ми бачимо глибоку мудрість нашого національного та державного буття – Софії Київської, що є іконою та воплоченням Премудрості Божої. Софія, Премудрість Божа, прийшла на київські пагорби з Володимировим хрещенням і лягла в основу всієї київської цивілізації. Ідеться про євангельські цінності та моральні принципи, що осяяли культуру наших предків і стали міцними підвалинами для об’єднання українського народу та розвитку нашої державності. Дивовижним втіленням, непорушною святинею Премудрості Божої стала Свята Київська Софія, собор, що донині є промовистим символом первинної цілісності й повноти єдиної та неподільної Київської Церкви. 

3. Упродовж тисячолітньої історії ця мудрість залишалася фундаментом софійної цивілізації київського християнства, основою державотворчих прагнень нашого народу, колискою його моралі. Отож збагнути нашу мету й відповідальність у новітній час - означає зробити Софію Київську видимою, живою та діяльною. Ця Премудрість є дороговказом для особистого життя, способом здійснення морального та політичного вибору. Саме вона, за силою і діянням Святого Духа, є джерелом національної снаги та відповіддю на актуальні запити сьогодення, на нові виклики: тобто проектувати, втілювати цю Божу Премудрість нашими вчинками в нові часи – означає прокладати українському народові шлях у майбуття.

 

Софія Київська – християнський фундамент українського народного буття

4. У своїх спасенних стражданнях, смерті та воскресінні наш Спаситель здійснив остаточну перемогу над самою смертю та її причиною, гріхом, і  дарував світові мир, що перевершує всяке розуміння (пор. Фл. 4, 7). Премудрість Божого задуму виявилася в незбагненній красі жертовної любові самого Творця. Адже Він через власного Сина у Святому Дусі довершив таїнственне спасіння людства, визволивши його з полону гріха та вічної смерті. Церква Христова – таїнство Божої звитяги, що покликане крізь віки лунати переможним співом, сягаючи водами святого хрещення та животворною благодаттю всіх часів і народів. Ми, християни, – відгомін Його перемоги, живий образ Його відвічної та всеблагої Премудрості, яка раз і назавжди замешкала поміж людьми, торуючи шлях окремій людині та цілим народам до незглибимих обширів Божої любові через сповіщення людству Христа розп’ятого – «Божої могутності і Божої мудрості» (1 Кор. 1, 24). 

5. «Безвісною ж бо до часу і затаєною Премудрість Божа була од ангелів і людей, не як не існуюча, а як прихована, щоб виявитись наприкінці віку»[I], – писав був київський митрополит Іларіон. Коли ж для нашого народу настала визначена Божим промислом «повнота часів» (Гал. 4, 4), відгомін тієї спасенної проповіді залунав на київських пагорбах. Він сягав глибини сердець наших пращурів, просвітлював їхні уми та скріплював волю, з множини формував єдність і цілісність. У хрещальних водах Володимирової купелі Премудрість Божа воплотилася в тіло нашого національного буття – стала кров’ю і плоттю історії українського народу. Звідси щедро почало бити єдине джерело Світла та Істини для об’єднаного Божою благодаттю люду. Із цього джерела наші предки черпали знання, і це дозволяло їм формувати передане нащадкам розуміння себе та світу. Із цього джерела зродилася наша тотожність – церковна, національна та державна. Завдяки цьому джерелу сформувалися ціннісні засади організації особистого та суспільного життя. На них упорядковувалися господарство, навчання та виховання молоді. Нові засади визначили ставлення до родини, нужденних і чужинців, розуміння справедливості та краси, суспільної відповідальності й турботи про спільне благо. Тут гартувався ратний дух українського війська та формувався ціннісний кодекс українського воїна – захисника рідної землі. Звичне та буденне набувало виміру сакрального та Богом явленого. 

6. У сяйві Премудрості Божої, втіленої в долю нашого народу, формувалися засади внутрішнього устрою українського суспільства, етичні принципи його інституційної організації, зрештою – самі засади нашої державності. Звідси походить наше усвідомлення соціальної справедливості та покликання влади служити інтересам народу й захищати його добробут. У лоні Софії Київської сформувалися наша культура, наша книжна мова, визначився напрям нашого розвитку. Київська Церква не була заручницею політичних інтересів державної влади чи слугинею могутніх світу цього, бо не грішила обожненням світського правління. Вона залишалася душею і сумлінням свого народу, навчаючи його оцінювати земну владу відповідно до того, наскільки ця влада служить Божій правді та вічному закону Творця. Саме так, у світлі Софії Київської та добра Божого люду, була оцінювана «Руська правда» великого князя київського Ярослава, недаремно званого Мудрим. Та сама Церква і понині збирає в єдине ціле дітей однієї Істини, однієї Мудрості, однієї Софії. Так на кручах Славути-Дніпра Божа Премудрість «дім собі збудувала» (Прип. 9, 1), заклала в серцях наших пращурів непохитні ціннісні основи для впорядкування нашого сьогодення та побудови спільного майбуття. Премудрість Божа стала Мудрістю – Софією – Київською, що сформувала основи нашої цивілізації. 

7. Упродовж століть звідси силою і діянням Святого Духа випливали струмки Божественної благодаті, що зрошували й навколишні землі. Саме звідсіля, із Софії Київської, життєдайні промені Божої Премудрості просвітили всі околиці Київської держави. Прийнявши, однак, благодать хрещення, не всі вони стали здатними цілком преобразитися глибиною Божої Премудрості і так, як у Києві, у її світлі будувати свою церковну тотожність та суспільні інститути. Навіть коли вони імітували, а часом і посідали собор Премудрості Божої в Києві, своє буття визначали агресивністю кочовиків-завойовників, за словами апостола Павла: «Маючи вигляд благочестя, сили ж її відреклися» (2 Тим. 3, 5). 

 

Київська Церква – ікона Божественної Премудрості

8. Нерукотворним храмом Божої Премудрості на берегах древнього Борисфену стали душі наших пращурів, серцем софійної цивілізації – престол київських митрополитів. Храм Святої Софії Київської, Премудрості Божої, втілив у собі мудрість наших предків, осяяну Божою істиною, і став «дивом і славою на всі навколишні країни»[II]. Упродовж століть тут звершувалося таїнство спасіння нашого народу. «Ріки води живої» (Ів. 7, 38) текли з цього храму до серця й розуму кожного українця. Наші прадіди отримали благодать із духовної спадщини святого всехвального апостола Андрія Первозваного, святих слов’янських просвітителів Кирила та Методія, блаженної Ольги, княгині Київської. У визначений Провидінням час завдяки усвідомленій волі святого рівноапостольного великого князя Володимира наші пращури стали учасниками хрещальної купелі. Відтоді Божественна Премудрість – одвічна Істина – просвітлює наш шлях. А собор Святої Софії залишається вірним свідком освяченої цією благодаттю єдності Київської Церкви.

9. Неподілена Київська Церква, перебуваючи в повному сопричасті зі стародавніми Церквами Рима та Царгорода, стала для нас вірним шляхом до вселенського братства християнських народів. Її народження не було затьмарене братніми роздорами. Її містична пам’ять несе в собі повсякчасний літургійний спомин неподіленого розбратом християнства першого тисячоліття. Її місія – вірно втілювати в собі Божий задум спасіння людини поміж «єдиним Божим народом у краю на київських пагорбах»[III], як про це нам пригадував Блаженніший Любомир, та служити вселенській єдності всіх християн. Її євангельський благовіст мелодійно лунав у повній симфонії з голосами стародавніх апостольських Церков, аби єдина Істина неподільної Христової Церкви просвітлювала цілий світ, вірно виконуючи заповідь самого Спасителя «щоб усі були одно» (Ів. 17, 21). Софія бо – символ нездоланної єдності та мудрості, що сягає високо понад мури тимчасових непорозумінь і роздорів. 

10. Софійна Церква – свята земля примирення та порозуміння, завжди відкрита до вселенської єдності розпорошених по світу дітей Божих. Бо Премудрість Божа не знає меж, вона єдина та обіймає всіх і все, «простягається від краю і до краю та керує всім доладно» (Мудр. 8, 1). Саме тому сьогодні, як і тисячоліття тому, наша Київська Церква залишається в повному сопричасті з намісником апостола Петра, покликаним самим Спасителем служити єдності Його Вселенської Церкви та цілісності відкупленого Божого люду. Разом із єпископом Рима наша Церква перебуває в сопричасті з іншими Східними Церквами. У цьому відкривається особливе екуменічне покликання нашої Церкви – свідка неподіленого християнства та мучениці наших часів.

11. Ісповідник віри, довголітній в’язень сталінських таборів патріарх Йосиф Сліпий залишив невмирущий маніфест ідентичності нашої Церкви як спадкоємниці та правонаступниці повноти київського християнства. Цим маніфестом є величний собор Святої Софії у Римі, золотий ювілей освячення якого ми святкуватимемо 2019 року. Зведення римської Софії разом із заснуванням Українського католицького університету є свідченням живої та діяльної Софії Київської, виявленої в самому існуванні Української Греко-Католицької Церкви-мучениці як в Україні, так і на поселеннях. Безсмертне послання патріарха Йосифа «Urbi et оrbi» (Вічному місту і світу), викарбуване на фронтоні університету: «Істина й любов до науки собирає в розсіянні сущих». Будуючи собор Святої Софії в Римі, освячуючи його разом зі святим папою Павлом VI, цей подвижник Христової віри споглядав Софійський собор у Києві як материнський храм нашої Церкви, в якому молилися і його великі попередники. Київський храм патріарх Йосиф бачив видимим собором невидимої Софії, церковної та національної мудрості, що перетривала тисячоліття в тілі й крові його рідної Церкви, а сьогодні переможно сяє на всю Україну та весь світ. Патріарший собор у Римі є промовистим символом вселенськості Софії Київської, втіленням жаги українського серця до повноти єдності в Христі, дарованої нашому народу в хрещальній купелі князя Володимира. Він є знаком невмирущості осяяного Божою благодаттю українського духу – того самого, що його власним життям втілював патріарх Йосиф. 

12. Великий ісповідник віри смиренно заповідав своїм нащадкам: «Поховайте мене в нашому Патріаршому Соборі Святої Софії, а як воплотиться наше видіння і постануть на волі наша Свята Церква і наш Український нарід, занесіть мою домовину, в якій спочину, на рідну Українську Землю… Якщо такою буде воля Божа і бажання Українського Божого люду, складіть мою домовину в підземеллях оновленого собору Святої Софії»[IV]. Патріарх Йосиф відчував, що Божественна Мудрість нагадує про завдання відновити первісну єдність нині поділеної Київської Церкви. Лише тоді ми побачимо воістину оновлений собор Святої Софії в Києві. Доки цієї єдності ще немає, жодна із Церков-спадкоємниць цієї Церкви не може одноосібно посідати стародавній собор Премудрості Божої, Софії Київської. Він має радше бути місцем зустрічі всіх нащадків софійної Київської Церкви, бути нагадуванням, закликом, будителем і надією на наше поєднання в Христі.

13. Через проповідуване слово Премудрість Божа проникала до серця кожного, формуючи нерозривну єдність, нездоланну спільність великої родини, поглядом зверненої до непорушної святині – Софії Київської. Наша Церква словом і ділом навчала своїх вірних дітей відважно брати на себе відповідальність за долю всього народу, за нашу державу. Вона завжди була державницькою та державотворчою, безупинно наголошуючи на ціннісних принципах функціонування державних і суспільних інститутів, обґрунтування яких шукала значно глибше – у скарбниці Премудрості Божої. Натхнений її мудрою традицією, праведний митрополит Андрей Шептицький писав: «Церква, зрозуміла як інституція чисто національна, що обіймає тільки один народ і відлучає його від усіх інших, стає орудником до піддержування роздору, підсичує національні пристрасті та допомагає до гніту інших націй. Вона веде до боротьби, а не до миру; до розлуки, а не до з’єднання, отже й не є Христовою»[V]. Софійне мислення нашої Церкви повсякчасно скеровувало її синів і доньок до подолання внутрішніх непорозумінь, до об’єднання зусиль, до консолідації українського народу, гуртуючи навколо завжди дійсних євангельських цінностей. Софія – мудрість втіленої в особисте та суспільне життя Істини, що творить архітектуру історичного буття народу, дозволяє в гаморі поколінь і цивілізацій закріпити інституційне оформлення його самобутності, «збудувати Рідну хату»[VI].

14. У затишку софійної традиції київського християнства сформувалася особлива літургійна, богословська, духовна та канонічна спадщина. Ця багата духовна культура все ще, на жаль, мало вивчена та досліджена. Сьогодні ми разом із нашими православними братами, співспадкоємцями Київської Церкви, покликані заново відкрити цей наш спільний скарб, досліджувати та розвивати його як дорогоцінний фундамент нашого духовного єднання. Київському благочестю понад усе властива увага до серця людини як її найглибшого виміру, в якому сконцентровані здатність відчувати та осмислювати дійсність і приймати рішення під натхненням Святого Духа. Саме там Премудрість Божа трудиться над відновленням у людській істоті затьмареного колись первообразу. Відтак серце людини, як і навколишня дійсність, вимагає ціннісно-орієнтованого розвитку. Ідеалом сформованої за таких умов аскези стає фізична праця, що дозволяє людині відчувати себе ближчою до сотвореного світу та водночас спонукає приймати відповідальність за нього. Із людського серця – «безодні, усіх вод і небес ширшої»[VII] – Премудрість Божа сягає всього внутрішнього світу людини усвідомленим відчуттям відповідальності за іншого. Важка праця стає ціннісним ідеалом, знаряддям соціального служіння. 

15. Відповідальність за спільне благо та служіння нужденним залишаються двома визначальними рисами соціального виміру київського благочестя. Ми знаходимо численні свідчення про них у житіях великих святих нашої землі, зокрема преподобного Теодосія Печерського та інших подвижників із «Києво-Печерського патерика». Цей вид благочестя формує властивий нашій духовній культурі дух ціломудрія як відновленої Духом Святим цілісності людської особистості – святця як носія та свідка Божественної Премудрості. Молитва, піст, праця та вчинки милосердя дозволяють людині стати живим втіленням незбагненної Мудрості самого Творця. Першим плодом софійної святості є духовний подвиг святих мучеників братів Бориса та Гліба. Із глибин цього особливого дару для нашого народу Божественна Премудрість проклала собі шлях до сердець незліченних мучеників за єдність Христової Церкви – як у часи гоніння Київської Церкви в Російський імперії, так і в часи комуністичного терору ХХ століття: їхня «мученицька кров свідчить перед небом і землею про непохитну вірність Богові»[VIII]. У серці, в якому замешкала Божа Премудрість, євангельські принципи стають життєвими орієнтирами для нашого сьогодення, а звідтіля, з келії власного серця, прямують у широкий світ, щоб його преобразити, привести людське суспільство у відповідність до об’явлених цінностей. Так упродовж століть Київська Церква, вірна своїй спасенній місії, освячує Божою благодаттю серце кожного українця та всього народу, яскраво сяючи перед світом дивовижною іконою Божественної Премудрості.  

 

Софія Київська – ціннісна парадигма побудови державності та суспільних інститутів українського народу

16. Етика суспільних відносин, сформована в контексті софійної логіки нашої історії, визначає особливе місце для провідника народу. Функція державної влади та суспільного проводу в київській традиції набуває властивих саме їй ознак. У «Повчанні» Володимира Мономаха легко помітити: великий князь не керується у своїй діяльності лише власним інтелектом і загальнолюдським досвідом. Він шукає Божих орієнтирів, мудро визнаючи примат Божественного Промислу над власною волею. Влада – це передусім служіння, що спонукає до турботи про довірений Богом люд, особливо ж про вдів і сиріт, про убогого та немічного. Лінощі – чи не найбільший із гріхів. Кожна людська діяльність має бути невтомною й осяяною Божою благодаттю. Саме тому князь звертається в молитві до Бога з проханням зміцнити його серце мудрістю. Моральні та богословські чесноти лежать в основі його особистого життя та суспільного служіння: «А се вам основа всього: страх Божий майте вище над усе»[IX]. Князь не узурпує влади, дарованої йому Всевишнім для захисту рідної землі та забезпечення добробуту підлеглих. Він покликаний мудро нею розпоряджатися задля миру та злагоди в країні. У нашій софійній системі цінностей саме Божий народ залишається носієм Божої Премудрості, а відтак – голосом, здатним нагадувати князеві про його священну місію та застерігати від зловживання владою.

17. Упродовж століть світло Христового Євангелія щедро осявало кожен вимір життя та побуту нашого народу. Слово Боже закладало ціннісні засади суспільних і державних інститутів, поглиблювало розуміння свободи та гідності людської особи, прав і обов’язків громадян, відповідальності влади, допомагало узгоджувати громадську та господарську діяльність із об’явленими істинами. Важливим відгомоном Божої Премудрості в історії українського народу, підхопленим Київською Церквою, є беззаперечна повага до знань. Митрополит Андрей якось відзначив: «Всі українці високо цінують науку та освіту»[X]. Сам митрополит і його наступники докладали чималих зусиль, щоб в українському народі не згасла жага до мудрості. Адже знання провадять до глибшого розуміння себе самого та довколишнього світу, дозволяють людині плідно взаємодіяти з дійсністю. Наука та освіта допомагають народові захистити свою самобутність, вберегти власну душу, творити квітуче майбуття. Просвіта є запорукою економічного розвитку та соціального прогресу. Однак лише тоді, коли керується істинними цінностями. «Якщо любиш прибуток, шукай його пристойним шляхом», – писав Григорій Сковорода[XI]. Входячи в людську дійсність, Божа Премудрість просвітлює уми та скеровує людську волю до правильної дії, допомагаючи мудро керувати довіреним їй скарбом Божого творіння.

18. Особливим чином наш народ і його Церква стали свідками воплочення у власну історію Премудрості Божої в невимовних стражданнях і гоніннях, з вірністю та гідністю перенесених заради Христа та Його справедливості. Ми – Церква мучеників за Божу Істину. Випробовування, що рясно спадали на долю українського народу, ставали місцем об’явлення Божої сили та мудрості. Вони зіткали нашу самобутність, визначили нашу ідентичність. Ми бо не проповідуємо мудрість цього світу, а власною історією автентично звіщаємо «мудрість Божу в тайні, закриту, що її Бог призначив перед віками нам на славу» (1 Кор. 2, 7). Це та сама таїна Божественного задуму, що явилася світові з висоти хреста та осяяла його світлом Христового воскресіння. Це та мудрість, що дарує повноту життя і долає саму смерть. 

19. Світлої пам’яті патріарх Йосиф Сліпий у своєму пастирському посланні до духовенства нашої Церкви, написаному ще в Красноярському краю, порівнює історію Церкви Христової з «хрестоносним походом» праведників і мучеників за Божу Істину. «А серед того хрестоносного походу окремий ряд становлять визнавці нашої Греко-Католицької Церкви… Там бачите і Ваших дідів і прадідів, батьків і кревних, численних Ваших духовних дітей, друзів і знайомих… За тими гідними, достойними і святими предками ступаєте і Ви зі своїми важкими хрестами, падаєте під ними не раз і не два, щоби знову повстати. Всі вони у Вашій боротьбі за Церкву та її єдність, у двиганні Вашого важкого хреста духом і молитвою з Вами!”[XII] Софія Київська – це також мудрість нашого народу, що об’являється в час страждань і надає силу переобразити біль і смуток гонінь у невимовну радість вірності Христові, у духовну звитягу над силами страху та мороку, у тріумф воскресіння. Наша Церква завжди усвідомлювала свою місію перед власним народом і цілим світом сповіщати Євангеліє “і то не мудрістю слова” (1 Кор. 1, 17), а любов’ю до хреста Господнього, який для нас, що спасаємося, є “сила Божа”». 

 

Софія Київська – дороговказ до вічної мети дітей Української Церкви та народу

20. Свою славнозвісну «Молитву про Божу мудрість» праведний митрополит Андрей Шептицький завершує проханням: «Дай мені ту мудрість, що мені та моєму народові найбільше недостає. Дай мені мудрість правдивого вдоволення, правдивого щастя»[XIII]. У цих словах наш великий праведник ніби звертає очі власного серця в те майбуття, яке ще слід вибороти молитовним подвигом і спільною наполегливою працею. Тут виявилася вся мудрість українського народу, котрий крізь столітні випробування дивиться вперед і впевнено прямує до повноти свого покликання бути «знаменом, піднятим перед народами» (Іс. 11, 12), бути народом Божим, що нездоланною надією торує шлях до власної обіцяної землі, до повноти Божої любові та миру. І дороговказом йому на цьому шляху зоріє Премудрість Божа, втілена в його історію, – наша Софія Київська. 

21. Софія Київська – мудрість народу, що народився у благодатних водах Володимирового хрещення. Відтоді євангельські цінності лягли в основу властивого нам світогляду, стали нормами організації суспільного побуту. Плекання української родини як домашньої Церкви, що зберегла наше церковне життя впродовж років найсуворіших переслідувань, передавання віри батьків майбутнім поколінням як найдорожчого національного скарбу та навіть сам процес державотворення в нашій історії пройняті сяйвом Божої Премудрості. Її світло вчить нас любити свій народ і його соборну державу, а водночас збуджує свідомість того, що ми, за словами апостола Павла, є небесними громадянами і тут, у цьому світі, постійного місця не маємо, а смиренними паломниками прямуємо до нашої Небесної Батьківщини (пор. Фил. 3, 20). Саме ця висока мета й покликання кожної людини дозволяють нам правильно оцінювати дочасне життя та добре готуватися до вічності. На шляху до Небесної Батьківщини ми покликані втілювати Софію Божу в нашу українську дійсність, будувати справедливий світ, творити цивілізацію миру та любові. 

22. Дорогі в Христі брати і сестри! Упродовж своєї тисячолітньої історії наша Церква та наш народ уповні пережили у своєму тілі досвід пасхального таїнства нашого Спасителя. Ми пройшли крізь важкі терпіння, неодноразово пережили смерть і воскресіння. Перемогу та радість воскресіння ми бачимо на власні очі у вільній, незалежній та соборній Україні. Сьогодні, вкотре дивлячись в очі завойовникам, ми запитуємо в Господа: «Для чого Ти нас воскресив? Яким є Твій Промисел щодо нас?» На ці запитання Божественна Премудрість дає нам відповідь нашою власною Софією Київською! Сьогодні ми, як і тисячу років тому, щоразу глибше усвідомлюємо себе як помісна і водночас глобальна Київська Церква – Церква українського народу в єдності з наступником апостола Петра, як невід’ємна складова соборної Вселенської Церкви з місією об’єднання всіх християн. Ми впевнено прямуємо до повноти Божого Царства. У наших витоках – наші цінності, наш спосіб мислення та діяльності, наша традиція та стратегія розвитку, наш досвід. Наша спільна пам’ять, наше вповні відкрите серце та дружня рука, простягнута до православних братів, наш шлях у майбуття, наша мудрість – це наша Софія, Софія Київська. 

23. Ця Мудрість Церкви та народу є запорукою нашої перемоги, нашої снаги та невмирущості. Саме вона в силі й благодаті Святого Духа проведе нас через відповідальний вибір у цьому році, оновить і зміцнить нашу державу та забезпечить перемогу й мир, розвиток і процвітання українського народу. Софія Київська є тією внутрішньою силою, яка без тривоги та страху веде наш народ у майбутнє особливим цивілізаційним шляхом. За своєю природою вона є універсальною – великою цінністю людства, що допомагає всім народам входити в нову епоху не з порожніми руками, а з Вічною Мудрістю, яка лежить в основі історії. Наша Софія Київська є її автентичним відблиском, вічним сяйвом Божественного Промислу, що відкриває нам істину про людину та її призначення у всесвіті.

Пресвята Богородице, Престоле Премудрості, Київська Оранто та наша Нерушима Стіно! Веди нас, небесних громадян, дорогами цього земного буття до нашої Небесної Батьківщини!

+ СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
у cвято Обрізання Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа та
Святого Василія Великого, архиєпископа Кесарії Каппадокійської,
14 січня



[I] Іларіон Київський. Слово про закон і благодать / Іларіон Київський // Філософська думка. – 1988. – № 4. – С. 89–101.

[II] Там само.

[III] Блаженніший Гузар Любомир. Один Божий народ у краї на київських пагорбах: Слово Блаженнішого Любомира, Митрополита Києво-Галицької митрополії Української Греко-Католицької Церкви з нагоди започаткування повернення осідку митрополита до Києва, 13 квітня 2004 року // Благовісник Верховного Архиєпископа Української Греко-Католицької Церкви Блаженнішого Любомира кардинала Гузара. – 2004. – № 4. – Львів: Друкарські куншти. – С. 161–168.

[IV] Патріарх Сліпий Йосиф. Завіщання// Будьмо собою! Життя і Заповіт патріарха Йосифа Сліпого. – Львів: Видавництво УКУ, 2017. – С. 70.

[V] Митрополит Шептицький Андрей. Правдива віра: Пастирське послання до вірних на Буковині // Про Віру: Вибрані послання Митрополита Андрея та Патріарха Йосифа Сліпого.  – Львів: Артос, 2013. – С. 22.

[VI] Митрополит Шептицький Андрей. Наша Державність. Як будувати рідну хату. – Львів: Артос, 2010.

[VII] Сковорода Григорій. Книжечка про читання Святого Письма, названа «Жiнка Лотова». У 2-х т. // Трактати, діялоги, притчі, переклади, листи / За ред. Олекса Мишанич. – Т. 2– Київ: УНІГУ & НАН України, 1994. – C. 34–60.

[VIII] Стихира з Вечірні Неділі всіх святих українського народу.

[IX] Повчання Володимира Мономаха (за Лаврентіївським списком) // Золоте слово. Хрестоматія літератури України-Руси епохи Середньовіччя ІХ – Х століть. Кн. 2 / За ред. проф. Василя Яременка. – Київ: Аконіт, 2002.

[X] Митрополит Шептицький Андрей. Божа Мудрість, І том // Твори морально-аскетичні. Том XLV-XLVII. – Рим: Видання УКУ імені Св. Климента Папи, 1978.

[XI] Сковорода Григорій. Розмова, названа алфавіт, або буквар миру. – Київ: Наукова думка, 1983. – С. 200–249.

[XII] Патріарх Сліпий Йосиф. Пастирське послання до духовенства «Про становище духовних та вірних Української Греко-Католицької церкви після 1946 року та закликом бути стійкими під час переслідувань» // Про Віру: Вибрані послання Митрополита Андрея та Патріарха Йосифа Сліпого. – Львів: Артос, 2013. – С. 104.

[XIII] Митрополит Шептицький Андрей. Молитва про Божу Мудрість//Молитовник “Прийдіте поклонімся”. – Львів: Свічадо, 2004. – С. 74.

 

 

NUESTRA SANTA SOFÍA

Mensaje de Su Beatitud Sviatoslav con motivo de cumplirse un siglo de la renovación de la unidad del pueblo ucraniano y de su estado

 

A Sus Eminencias y Reverendísimos Arzobispos y Metropolitas,
a los obispos amantes de Dios, al venerable clero,
a los reverendos monásticos, amados hermanos y hermanas,
en Ucrania y en los asentamientos del mundo.

 La sabiduría del sabio -  es conocer su camino.
Proverbios 14, 8

¡Amados en Cristo!

Introducción

1. Echando una atenta mirada al siglo que ha pasado desde el resurgimiento de la unificación del pueblo ucraniano y de su estado, contemplamos el anticipador plan de Dios hacia ellos y hacia nuestra santa Iglesia. Sentimos que estamos en el umbral de una nueva era llena de sorprendentes desafíos. Estos nuevos retos están dirigidos a todas las personas. La humanidad ingresa a una etapa de transformaciones globales completamente inexploradas - desconocidas e inquietantes, pero llenas de esperanza – tanto en lo religioso, cultural, económico, tecnológico y sociopolítico. Particularmente, estos nuevos desafíos los sentimos nosotros, los hijos y descendientes de la Iglesia de Kyiv.

2. En este contexto reciente de nuestra existencia espiritual, cultural y nacional, sinceramente invito a todos a dirigir la mirada de vuestros propios corazón y mente hacia la Divina Sabiduría. Esta Sabiduría en la Natividad de Cristo, el Padre eterno, la presenta al mundo en su Hijo encarnado y se muestra en el Espíritu Santo. En esta Divinidad de Sofía, la Sabiduría de Dios, vemos la profunda sabiduría de nuestra existencia nacional y estatal: en la Sofía de Kyiv, que es un icono y la encarnación de la Sabiduría de Dios. Sofía, la Sabiduría de Dios, llegó a las colinas de Kyiv con el bautismo del Príncipe Volodymyr y sentó las bases de toda la civilización de Kyiv. Se trata de los valores del Evangelio y los principios morales que iluminaron la cultura de nuestros antepasados ​​y se han convertido en sólidos fundamentos para la unificación del pueblo ucraniano y el desarrollo de nuestra condición de Estado. En esta sorprendente encarnación con el inamovible santuario de la Sabiduría de Dios, se convirtió la Santa Sofía de Kyiv, la catedral, que sigue siendo hasta hoy el elocuente símbolo de la integridad primitiva y completa de la única e indivisible Iglesia de Kyiv.

3. A lo largo de la milenaria historia, esta sabiduría siguió siendo el fundamento de la civilización del cristianismo de la Sofía de Kyiv, el cimiento de las aspiraciones de nuestro pueblo en su constitución como estado, la cuna de su moralidad. Por lo tanto, es necesario comprender nuestro propósito y responsabilidad en estos tiempos modernos - esto es, hacer que la Sofía de Kyiv siga siendo visible, viva y activa. Esta Sabiduría, es la guía para nuestra vida personal, una forma de hacer realidad nuestra elección moral y política. Es precisamente ella, por la fuerza y presencia del Espíritu Santo, la fuente de la energía nacional y la respuesta a las preguntas actuales ante los nuevos desafíos del presente: es decir, diseñar, encarnar la sabiduría de Dios en nuestros conductas en estos nuevos tiempos – esto es, tenderle al pueblo ucraniano el camino hacia el futuro.

 

Sofía de Kyiv - es el fundamento cristiano de la existencia del pueblo ucraniano

 

4. En sus sufrimientos por nuestra salvación, su muerte y resurrección, nuestro Salvador hizo realidad su victoria final sobre la misma muerte y en su causa, el pecado, y donó al mundo la paz que supera toda comprensión (Flp.4,7). La sabiduría del plan de Dios se manifestó en la incomprensible belleza del sacrificado amor del mismo Creador.  En efecto, Él a través de su propio Hijo en el Espíritu Santo, completó la salvación sacramental de la humanidad, liberándola del cautiverio del pecado y de la muerte eterna. La Iglesia de Cristo - sacramento de la victoria de Dios, está llamada a resonar a través de los siglos con su cantar victorioso, alcanzando, por las aguas del santo bautismo y su gracia vivificante, a todos los pueblos y en todos los tiempos. Nosotros, los cristianos, somos la manifestación de Su victoria, la imagen viva de Su Sabiduría eterna y sabia, la que una vez y para siempre se alojó entre los seres humanos, abriendo el camino a cada persona y a pueblos enteros a las inmensas extensiones del amor de Dios a través del anuncio a la humanidad del Cristo crucificado: "la fuerza y la sabiduría Dios." (1Cor.1,24).

5. "La Sabiduría de Dios era ignorada y estaba guardada de los ángeles y de los hombres, pero no como inexistente, solo que estaba oculta para manifestarse al final de los siglos", escribió el Metropolita Hilarión de Kyiv. Cuando para nuestro pueblo vino la "plenitud de los tiempos" (Gal.4, 4), el eco de ese sermón salvador resonó en las colinas de Kyiv.[1] Alcanzó la profundidad de los corazones de nuestros antepasados, iluminó sus mentes y fortaleció su voluntad, de la pluralidad formó la unidad y la integridad. Por la inmersión en las aguas bautismales de Volodymyr, la Sabiduría de Dios se encarnó en el cuerpo de nuestra existencia nacional - se convirtió en la sangre y la carne de la historia del pueblo ucraniano. De aquí dio comienzo el generoso latir de la única fuente de Luz y Verdad para el pueblo unido por la gracia de Dios. De esta fuente, nuestros antepasados extraían el conocimiento, y esto les permitía dar forma a la comprensión de sí mismos y del mundo para transmitirla a sus descendientes. De esta fuente nació nuestra identidad – tanto eclesiástica, nacional y estatal. Gracias a esta fuente se formaron los valiosos principios de organización en la vida personal y de la sociedad. En base a ellos se reordenaron la atención de las haciendas, la enseñanza y la educación de la juventud. Los nuevos principios definieron el trato dentro de la familia, hacia los pobres y los extranjeros, la comprensión de la justicia y de la belleza, la responsabilidad social y la preocupación por el bien común. Aquí se templó el espíritu guerrero de los ejércitos ucranianos y se formó el código de valores del soldado ucraniano - defensor de la tierra natal. Lo habitual y lo cotidiano iba adquiriendo las dimensiones de lo sagrado y lo revelado por Dios.

6. A la luz de la Sabiduría de Dios, encarnada en el destino de nuestro pueblo, se han formado los fundamentos del régimen interno de la sociedad ucraniana, los principios éticos de su organización institucional, al final – los principios mismos de nuestro estado. De ahí proviene nuestra toma de conciencia sobre la justicia social y la vocación del gobierno de servir a los intereses del pueblo y proteger su bienestar. En el seno de la Sofía de Kyiv se formó nuestra cultura, nuestro lenguaje literario, se definió la dirección de nuestro desarrollo. La Iglesia de Kyiv nunca fue rehén de los intereses políticos de la autoridad del estado ni estuvo al servicio de los poderosos de este mundo, porque no pecaba por la deificación del gobierno secular de turno. Ella siguió siendo el alma y la conciencia de su pueblo, enseñándole a valorar a la autoridad terrenal en la medida en que ella sirve a la verdad de Dios y a la ley eterna del Creador. Exactamente así, a la luz de la Sofía Kyiv y del bienestar del pueblo de Dios, fue valorada la "Rus’ka Pravda" (Código de la Legislación de la Rus’ de Kyiv) del gran príncipe Yaroslav de Kyiv, no en vano llamado como Sabio. Y esta misma Iglesia , hasta hoy día, reúne en un único todo a los hijos de una Verdad, de una Sabiduría, de una Sofía. Así, en las pendientes del Slavuta-Dnipro, la Sabiduría de Dios  "ha construido su casa“(Pro.9, 1),  y estableció en los corazones de nuestros antepasados los valiosos e insustituibles fundamentos para la racionalización de nuestro presente y la construcción del futuro común. La sabiduría de Dios se ha convertido en la Sabiduría – Sofía – de Kyiv, que ha formado las bases de nuestra civilización.

7. A lo largo de los siglos, desde aquí por el poder y la acción del espíritu Santo fluyeron las corrientes de la gracia Divina, que irrigaron las tierras vecinas. Exactamente desde aquí, desde la Sofía Kyiv, los vivificantes rayos de la Sabiduría de Dios iluminaron todos los alrededores del estado de Kyiv. Sin embargo, al aceptar, la gracia del bautismo, no todos ellos fueron capaces de transformarse en lo más profundo de la Sabiduría de Dios y así, como en Kyiv, en su luz construir su identidad eclesiástica y la institucionalidad de sus comunidades. Incluso, cuando imitaban, y a veces hasta ocupaban la catedral de la Sabiduría de Dios en Kyiv, sus existencias las definían con la agresividad de las tribus nómades-conquistadoras, según lo dicho por el apóstol Pablo: "Ostentarán apariencias de piedad, pero rechazarán sus exigencias." (2 Tim. 3, 5).

 

Iglesia de Kyiv - icono de la Sabiduría Divina

8. Por el divino templo de la Sabiduría de Dios en las orillas del antiguo Borysfen (hoy Dnipró) se convirtieron las almas de nuestros antepasados, en el corazón de la civilización de Sofía –  trono de los metropolitas de Kyiv. El templo de Santa Sofía de Kyiv, la Sabiduría de Dios, encarnó en sí la sabiduría de nuestros antepasados, iluminada por la verdad de Dios, y se convirtió en "la maravilla y en la más famosa entre todos los países circundantes".[2] A lo largo de los siglos aquí se llevó a cabo el misterio de la salvación de nuestro pueblo. "…manantiales de agua viva". (Jn.7,38) fluían de este templo al corazón y la mente de cada ucraniano.

Nuestros antepasados han recibido la gracia de la herencia espiritual del Santo apóstol Andrés, de los Santos ilustradores eslavos Cirilo y Metodio, de la beata santa Olga - princesa de Kyiv. En un momento determinado por la Providencia, gracias a la consciente voluntad del Santo equiapóstol – el gran Príncipe Volodymyr, nuestros ancestros fueron partícipes de la pila bautismal. Desde entonces, la Sabiduría Divina - Verdad eterna - ilumina nuestro camino. Y el templo de Santa Sofía sigue siendo fiel testigo de esta bendita gracia de unidad de la Iglesia de Kyiv.

9. La no dividida Iglesia de Kyiv, permaneciendo en plena comunión con las antiguas Iglesias de Roma y de Bizancio, se ha convertido para nosotros en el camino correcto hacia la fraternidad universal de todas las naciones cristianas. Su nacimiento no fue eclipsado por las discordias entre hermanos. Su memoria mística lleva en sí el permanente recuerdo litúrgico del cristianismo no dividido por la discordia fraternal del primer milenio. Su misión - es encarnar en sí con fidelidad el propósito de Dios de la salvación del hombre entre "el único pueblo de Dios en el país sobre las colinas de Kyiv"[3], como nos lo recordaba Su Beatitud Lubomyr, y servir así a la unidad universal de todos los cristianos. Su anunciadora melodía evangelizadora resonaba en una sinfonía completa con las voces de las antiguas Iglesias apostólicas, para que la única Verdad de la Iglesia indivisible de Cristo ilumine a todo el mundo, cumpliendo fielmente el mandamiento del mismo Salvador “que todos sean uno" (Jn.17,21). Porque Sofía - símbolo de la invencible unidad y sabiduría, que se extiende muy por encima de los muros levantados por los malentendidos y las discordias temporales.

10. La iglesia de Sofía - tierra Santa de la reconciliación y la comprensión mutua, siempre está abierta a la unidad universal de los hijos dispersos por el mundo de Dios. Porque la Sabiduría de Dios no conoce límites, es única y abarca a todos y todo, "se extiende de una frontera a otra del mundo y administra todo con bondad." (Sab.8,1). Es por eso que hoy, al igual que hace mil años, nuestra Iglesia de Kyiv permanece en plena comunión con el sucesor del apóstol Pedro, llamado por el mismo Salvador para servir a la unidad de su Iglesia Universal y a la integridad del redimido pueblo de Dios. Junto con el obispo de Roma, nuestra Iglesia permanece en comunión con otras iglesias Orientales. En esto se expresa la vocación Ecuménica especial de nuestra Iglesia, testigo del cristianismo no dividido y mártir de nuestros tiempos.

11. El confesor de fe, por largos años prisionero de los campamentos de trabajos forzados estalinianos, el Patriarca Josyf Slipyj, dejó un manifiesto inmortal de la identidad de nuestra Iglesia como heredera y sucesora plena del cristianismo de Kyiv. Este manifiesto es la majestuosa catedral de Santa Sofía en Roma, cuyo aniversario de oro de su consagración celebraremos en el año 2019. La construcción de la Sofía romana junto con la apertura de la Universidad Católica Ucraniana son el testimonio de la Sofía viva y activa de Kyiv, que se revela en la existencia misma de la Iglesia Greco-Católica Ucraniana - mártir tanto en Ucrania como en los distintos asentamientos. El mensaje inmortal del Patriarca Josyf "Urbi et orbi" (A la ciudad Eterna y al mundo), está tallado en el frente de la Universidad: "la Verdad y el amor por la ciencia reúne a los seres diseminados". Construyendo la catedral de Santa Sofía en Roma, consagrándola junto con el santo Papa Pablo VI, este devoto de la fe de Cristo contemplaba a la catedral de Santa Sofía en Kyiv como el templo materno de nuestra Iglesia, y en el que oraron sus grandes predecesores. Al templo de Kyiv, el Patriarca Josyf, lo veía como la visible catedral de la Sofía invisible, sabiduría eclesiástica y nacional, que sobrevivió un milenio en el cuerpo y la sangre de su Iglesia natal y, hoy día, victoriosa resplandece en toda Ucrania y en todo el mundo. La catedral patriarcal en Roma es un símbolo elocuente de la universalidad de la Sofía de Kyiv, es la encarnación de la pasión del corazón ucraniano a su plena unidad en Cristo, que fuera dado a nuestro pueblo en la pila bautismal del Príncipe Volodymyr. Ella es el signo de la inmortalidad del espíritu ucraniano iluminado por la gracia de Dios – ese mismo, que encarnó con su propia vida el Patriarca Josyf.

12. El gran confesor de la fe humildemente testaba a sus descendientes: "Entiérrenme en nuestra Catedral Patriarcal de Santa Sofía, y cuando se hagan realidad nuestras visiones y recuperen su libertad nuestra Santa Sofía y nuestro pueblo ucraniano, trasladen mi féretro, en el que descansaré, a Ucrania, mi Tierra Natal… Y si así vaya a ser la voluntad de Dios y el deseo del pueblo de Dios Ucraniano, depositen mi ataúd en la cripta de la renovada catedral de Santa Sofía".[4] El Patriarca Josyf presentía que la Sabiduría Divina nos recordaría la tarea de restaurar la unidad original de la hoy dividida Iglesia de Kyiv. Sólo entonces veremos verdaderamente renovada a la catedral de Santa Sofía en Kyiv. Hasta que esta unidad no exista, ninguna de las Iglesias herederas de esta Iglesia no puede ocupar por sí sola la antigua catedral de la Sabiduría de Dios, Sofía de Kyiv. Ésta debe ser, más bien, el lugar de encuentro de todos los descendientes de la Iglesia de Santa Sofía de Kyiv, ser un recordatorio, un llamado, una convocatoria y la esperanza para nuestra reconciliación en Cristo.

13. A través de la palabra anunciada, la Sabiduría de Dios penetró en los corazones de todos, formando una unidad inseparable, una invencible comunidad en una gran familia, mirando hacia el indestructible santuario – de  la Sofía de Kyiv. Nuestra Iglesia con sus palabras y acciones enseñaba a sus fieles hijos a asumir con valentía la responsabilidad del destino de todo el pueblo, por nuestro estado. Ella siempre ha sido pro estatal y a favor de la creación de un estado, enfatizando continuamente sobre  los valiosos principios del funcionamiento de las instituciones estatales y sociales,  la argumentación de las cuales las ha buscado mucho más profundamente – entre los tesoros de la gran Sabiduría de Dios. Inspirado por su sabia tradición, el venerable Metropolita Andreyi Sheptytskyi  escribía: "La Iglesia, entendida como una institución puramente nacional, que solo se ocupa de un pueblo y lo excluye de todos los demás, se convierte en un instrumento que contribuye al mantenimiento de los enfrentamientos, que incita a las pasiones nacionales y ayuda a la opresión de otras naciones. Ella conduce a la lucha, no a la paz; a la separación y no a la concordia, por lo tanto, no es de Cristo".[5] El pensamiento de Sofía de nuestra Iglesia condujo constantemente a sus hijos e hijas para superar los malentendidos internos, a unir los esfuerzos, para consolidar al pueblo ucraniano, agrupándolo alrededor de los siempre válidos valores del Evangelio. Sofía - es la sabiduría que se encarna en la vida, tanto personal como social de la Verdad, que crea la arquitectura de la existencia histórica de su pueblo, que permite en el bullicio de las generaciones y de las civilizaciones, consolidar el diseño institucional de su identidad, "construir su propio casa”.[6]

14. En la acogedora tradición del cristianismo de Sofía se ha formado un especial legado litúrgico, teológico, espiritual y canónico. Esta rica cultura espiritual sigue estando aún, lamentablemente, poco estudiada e investigada. Hoy día, junto con nuestros hermanos ortodoxos, compartimos la herencia de la Iglesia de Kyiv, estamos llamados a reabrir este tesoro común, explorarlo y desarrollarlo como un valioso fundamento de nuestra unión espiritual.  La devoción kyivense, por sobre todo, se caracteriza por la especial atención que presta al corazón de la persona, en su más profunda dimensión, en el que se concentra su capacidad de percibir y comprender la realidad y tomar decisiones bajo la inspiración del Espíritu Santo. Precisamente allí, es donde la Sabiduría de Dios se afana en restablecer en la criatura humana su imagen original, que fuera anteriormente ensombrecida. Luego, el corazón de la persona al igual que su realidad circundante exige un valoradamente orientado desarrollo. El ideal del ascetismo formado en tales condiciones, es el trabajo físico, que le permite a la persona sentirse más cerca del mundo creado y al mismo tiempo la motiva a asumir la responsabilidad por él. Desde el corazón humano - "los abismos, de todas las aguas y los cielos de la totalidad”[7] – la Sabiduría de Dios alcanza a todo el mundo interior del hombre con un sentimiento consciente de su responsabilidad por el otro. El trabajo duro se convierte en un ideal valioso, en un instrumento del servicio social.

15. La responsabilidad por el bien común y el servicio de asistencia a los necesitados, siguen siendo los dos rasgos determinantes de la dimensión social de la devoción de kyivense. Encontramos numerosos testimonios de ellos en las vidas de los grandes Santos de nuestra tierra, en particular el reverendo Teodosio Pecherskyi  y otros ascetas mencionados en “los relatos sobre la vida los santos padres del monasterio Pecherskyi de Kyiv  (Monasterio de las Grutas de Kyiv)". Este aspecto de devoción forma en nuestra peculiar cultura espiritual el espíritu de la sabiduría total, como el individuo humano renovado en su totalidad por el Espíritu Santo - al sacerdote santificado como portador y testigo de la Sabiduría divina. La oración, la abstinencia, el trabajo y las acciones de la misericordia permiten que el hombre se convierta en una encarnación viviente de la incomprensible Sabiduría del propio Creador. El primer fruto de la santidad de Sofía es la proeza espiritual de los santos mártires, los hermanos Borys y Hlib. Desde las profundidades de este especial don para nuestro pueblo, la Sabiduría Divina tendió su camino hacia los corazones de los innumerables mártires por la unidad de la Iglesia de Cristo, tanto en los tiempos de la persecución de la Iglesia de Kyiv en el Imperio Ruso como en los tiempos del terror comunista del siglo XX: su "sangre por el martirio sufrido testimonia ante el cielo y la tierra su fidelidad inquebrantable a Dios".[8] En el corazón, en el que se estableció la Sabiduría de Dios, los principios del evangelio se convierten en los puntos de referencia de la vida para nuestro presente, y desde allí, de la celda de su propio corazón, se dirigen al amplio mundo, para transformarlo, alinear a la sociedad humana en la responsabilidad con los valores revelados. Así, a lo largo de los siglos, la Iglesia de Kyiv, fiel a su salvadora misión, santifica con la gracia de Dios el corazón de cada ucraniano y de todo el pueblo, brillando deslumbrante ante el mundo con el singular icono de la Divina Sabiduría. 

 

Sofía de Kyiv - valioso paradigma en la construcción del estado y de las instituciones sociales del pueblo ucraniano

16. La ética de las relaciones públicas, formada en el contexto de la lógica de Sofía de nuestra historia, define un lugar especial para el conductor del pueblo. La función de gobierno del estado y de la autoridad pública en la tradición de Kyiv adquieren las características inherentes a ella. En las "Enseñanzas" de Volodymyr Monomaj es fácil de destacar: el gran Príncipe en sus actividades no se guía sólo con su propia inteligencia y con su experiencia humana. Él busca las orientaciones de Dios, reconociendo sabiamente la primacía del Propósito Divino sobre su propia voluntad. El poder es, ante todo, un servicio, que incita a cuidar al pueblo que Dios le ha confiado, especialmente a las viudas y los huérfanos, a los pobres y a los enfermos. La pereza - es uno de los mayores pecados. Cada actividad humana debe ser infatigable e iluminada por la gracia de Dios. Es por ello que el Príncipe se dirige en sus oraciones a Dios rogándole que fortalezca su corazón con sabiduría. Las virtudes morales y teológicas son la base de su vida personal y de su servicio a la comunidad: "Y este es para vosotros el fundamento de todo: el temor a Dios, ténganlo por encima de todo". [9] El Príncipe no usurpa el poder que le ha dado el Altísimo para proteger su tierra natal y garantizar el bienestar de sus subordinados. Él está llamado a disponer de él sabiamente, para la paz y la armonía en el país. En nuestro sistema de valores de Sofía, el pueblo de Dios sigue siendo el portador de la Sabiduría de Dios y, por lo tanto, la voz capaz de recordarle al Príncipe su misión sagrada y de advertirle ante el posible abuso de poder.

17. A lo largo de los siglos, la luz del Evangelio de Cristo iluminó generosamente cada dimensión de la vida y del modo de vida de nuestro pueblo. La palabra de Dios establecía las valiosas bases de las instituciones sociales  y estatales, profundizaba la comprensión de la libertad y de la dignidad de la persona humana, de los derechos y obligaciones de los ciudadanos, la responsabilidad de la autoridad, ayudaba a armonizar las actividades sociales y económicas con las verdades reveladas. Una importante repercusión  en la historia del pueblo ucraniano fue lo que les establecía la Sabiduría de Dios, lo que fuera capturado por la Iglesia de Kyiv y es el respeto incondicional a los conocimientos. El Metropolita Andrey resaltó en una oportunidad: "Todos los ucranianos valoran mucho la ciencia y la educación".[10]  El propio Metropolita y sus sucesores hicieron un gran esfuerzo para que en el pueblo Ucraniano no se desvaneciera la sed de sabiduría. Después de todo, el conocimiento conduce a una comprensión más profunda de sí mismo y del mundo que lo rodea, permite que una persona interactúe de manera más fructífera con la realidad. La ciencia y la educación ayudan al pueblo a salvaguardar su identidad, a proteger su propia alma, a crear su próspero futuro. La educación garantiza el desarrollo económico y el progreso social. Por supuesto, esto es sólo cuando se guía por los verdaderos valores. "Si te agrada lograr un beneficio, búscalo por un camino decente", escribía Hryhoriy Skovoroda.[11] Ingresando en la realidad del ser humano, la Sabiduría de Dios ilumina las mentes y dirige la voluntad humana a la acción correcta, ayudándole a administrar sabiamente el tesoro de la creación de Dios que se le ha confiado. 

18. De manera especial, nuestro pueblo y su Iglesia han sido testigos de la encarnación de la Sabiduría de Dios en su propia historia con indescriptibles sufrimientos y persecuciones, con la fidelidad y la dignidad de los que lo padecieron a causa de Cristo y Su justicia. Somos la Iglesia de los mártires por la Verdad de Dios. Las pruebas, que caían abundantemente en el destino del pueblo Ucraniano, se convertían en el lugar de la revelación del poder y la sabiduría de Dios. Ellos colisionaron con nuestros orígenes, definieron nuestra identidad. Nosotros,  que no predicamos la sabiduría de este mundo, sino que con nuestra propia historia auténticamente proclamamos "Lo que anunciamos es una sabiduría de Dios, misteriosa y secreta, que Él preparó para nuestra gloria antes que existiera el mundo". (1Cor.2,7). Este es el mismo misterio de la intención Divina, que se mostró al mundo desde la altura de la Cruz y lo iluminó con la luz de la resurrección de Cristo. Esta es la sabiduría, que concede la plenitud de la vida y supera a la misma muerte.

19. De iluminada memoria, el Patriarca Josyf Slipyi en su mensaje pastoral al clero de nuestra Iglesia, escrito en la región de Krasnoyarsk, compara la historia de la Iglesia de Cristo con la "procesión portando la cruz” de los beatos y mártires por la Verdad de Dios. "Y de entre esta procesión portando la cruz, una fila separada esta conformada por los fieles de nuestra Iglesia Greco-Católica ... Allí ustedes ven a sus abuelos y bisabuelos, padres y parientes, a numerosos de vuestros hijos espirituales, amigos y conocidos... Tras esos dignos, beneméritos y santos antepasados van y ustedes portando sus pesadas cruces, cayendo debajo de ellas más de una vez, para levantarse nuevamente. Todos ellos están con Ustedes espiritualmente y en oración, en vuestra lucha por la Iglesia y su unidad, en la carga de vuestra pesada Cruz!"[12] La Sofía de Kyiv - es también la sabiduría de nuestro pueblo, que se manifiesta durante el sufrimiento y le da fuerzas para transformar el dolor y la tristeza de las persecuciones en el indescriptible gozo de la fidelidad a Cristo, en la victoria espiritual sobre las fuerzas del miedo y la aflicción, en el triunfo de la resurrección. Nuestra Iglesia siempre fue conciente de su misión de anunciar el Evangelio ante su propio pueblo y ante todo el mundo "y sin recurrir a la elocuencia"  (1Cor.1,17), sino con el amor por la cruz del Señor, que para nosotros, que nos salvamos, es la “fuerza de Dios"".

 

Sofía de Kyiv - guía para el meta eterna de los hijos de la Iglesia y el pueblo de Ucrania

20. En su celebre "Oración sobre la sabiduría de Dios" el beato Metropolita Andrey Sheptytskyi concluye su plegaria: "Dame esa sabiduría que más me falta a mí y a mi pueblo. Dame la sabiduría de la verdadera satisfacción, de la verdadera felicidad".[13] En estas palabras, nuestro gran beato parece dirigir los ojos de su propio corazón a ese futuro, que aún es necesario conquistar con una valiente oración y una perseverante tarea en común. Aquí se manifiesta toda la sabiduría del pueblo ucraniano, que a través de las pruebas vividas en los últimos siglos mira hacia adelante y con seguridad avanza a la plenitud de su vocación de ser "la bandera levantada ante las naciones" (Is.11,12), ser el pueblo de Dios, que con invencible esperanza se abre camino hacia su propia tierra prometida, hacia la plenitud del amor y la paz de Dios. Y la estrella que lo guía en este camino es la Sabiduría de Dios, encarnada en su historia, - nuestra Sofía de Kyiv.

21. La Sofía de Kyiv – es la sabiduría del pueblo, que ha nacido en las bendecidas aguas del bautismo de Volodymyr. Desde entonces, los valores del evangelio son la base de nuestra propia visión del mundo y se han convertido en normas organizativas del modo de ser de la sociedad.  El cuidado de la familia ucraniana como Iglesia doméstica, resguardó nuestra vida eclesiástica a lo largo de los años de las más crueles persecuciones, la transferencia de la fe de los padres a las generaciones futuras como el tesoro nacional más preciado, e incluso el mismo proceso de creación del estado en nuestra historia está penetrado por el resplandor de la Sabiduría de Dios. Su luz nos enseña a amar al propio pueblo y a su estado unido, y al mismo tiempo despierta la conciencia que, según las palabras del apóstol Pablo, somos ciudadanos celestiales y aquí, en este mundo, no tenemos un lugar permanente, sino que como humildes peregrinos nos dirigimos a nuestra Patria Celestial. (Fil.3,20). Es este alto objetivo y la vocación de cada persona los que nos permiten valorar adecuadamente la vida temporal y prepararnos como corresponde para la eternidad. En el camino hacia la Patria Celestial, estamos llamados a encarnar a la Sofía de Dios en nuestra realidad ucraniana, a construir un mundo justo, a crear una civilización de paz y amor.

22. Queridos hermanos y hermanas en Cristo! A lo largo de su historia milenaria, nuestra Iglesia y nuestro pueblo han vivido plenamente en su cuerpo la experiencia del misterio Pascual de nuestro Salvador. Hemos pasado a través de penosos sufrimientos, hemos vivido la muerte y la resurrección en varias ocasiones. La victoria y la alegría de la resurrección la vemos con nuestros propios ojos en la Ucrania libre, independiente y soberana. Hoy, una vez más, mirando a los ojos de los avasalladores, le preguntamos al Señor: "¿Para qué Tu nos resucitaste? ¿Cuáles son Tus Planes con respecto a nosotros?" A estas preguntas la Sabiduría Divina nos da la respuesta con nuestra propia Sofía de Kyiv!  Hoy nosotros, como hace mil años, cada vez más tomamos consciencia de que somos una iglesia de derecho propio y al mismo tiempo una Iglesia de Kyiv global - la Iglesia del pueblo ucraniano en unidad con el sucesor del apóstol Pedro, como parte integral de la Iglesia Universal unificada, con la misión de unir a todos los cristianos. Nos dirigimos con confianza hacia la plenitud del Reino de Dios. Nuestros orígenes - nuestros valores, nuestra forma de pensar y actuar, nuestra tradición y estrategia de desarrollo, nuestra experiencia. Nuestra memoria común, nuestro corazón completamente abierto y la mano amistosa extendida a los hermanos ortodoxos, nuestro camino hacia el futuro, nuestra sabiduría – esta es nuestra Sofía, la Sofía de Kyiv.

23. Esta Sabiduría de la Iglesia y del pueblo es la garantía de nuestra victoria, de nuestra fortaleza e inmortalidad. Es ella con su fuerza y la gracia del Espíritu Santo, la que nos conducirá, este año, a una elección responsable, renovará y fortalecerá  a nuestro estado y garantizará la victoria y la paz, el desarrollo y la prosperidad del pueblo Ucraniano. Sofía de Kyiv es esta fuerza interior, que sin angustias y temores conduce a nuestro pueblo al futuro por el especial camino de la civilización. Por su naturaleza, ella es universal - un gran valor de la humanidad, que ayuda a todas las naciones a ingresar en una nueva era, sin sus manos vacías, sino con la Sabiduría Eterna, que es el fundamento de la historia. Nuestra Sofía de Kyiv es su auténtico reflejo, el eterno resplandor de los Principios Divinos, que nos llevan a descubrir la verdad sobre el hombre y su destino en el universo.

¡Santísima Madre de Dios, Altar de la Sabiduría, Madre Orante de Kyiv y nuestra Pared Indestructible! ¡Condúcenos, a tus ciudadanos celestiales, por los caminos de esta existencia terrenal hacia nuestra Patria Celestial!

 

†  SVIATOSLAV

 

Dado en Kyiv,
en la catedral Patriarcal de la Resurrección de Nuestro Señor Jesucristo,
en la festividad de la Circuncisión de nuestro Señor y  Salvador Jesucristo,
 y de San Basilio Magno, Arzobispo de Cesarea de Capadocia,
14 de enero de 2019

 

[1] Hilarion of Kyiv, Sermon on Law and Grace; Іларіон Київський, “Слово про закон і благодать,“ Філософська думка 4(1988), 89–101.

[2] Ibid.

[3] His Beatitude Lubomyr (Husar), “Один Божий народ у краї на київських пагорбах: Слово Блаженнішого Любомира, Митрополита Києво-Галицької митрополії Української Греко-Католицької Церкви з нагоди започаткування повернення осідку митрополита до Києва, 13 квітня 2004 року,” in Благовісник Верховного Архиєпископа Української Греко-Католицької Церкви Блаженнішого Любомира кардинала Гузара (Lviv: Друкарські куншти, 2004), vol. 4, 161–168.

[4] Patriarch Joseph (Slipyj), “Завіщання,” in Будьмо собою! Життя і Заповіт патріарха Йосифа Сліпого (Lviv: Видавництво УКУ, 2017), 70.

[5] Metropolitan Andrey (Sheptytsky), “Правдива віра: Пастирське послання до вірних на Буковині,” in Про Віру: Вибрані послання Митрополита Андрея та Патріарха Йосифа Сліпого (Lviv: Артос, 2013), 22.

[6] Metropolitan Andrey (Sheptytsky), Наша Державність. Як будувати рідну хату (Lviv: Артос, 2010).

[7] Hryhorii Skovoroda, “Книжечка про читання Святого Письма, названа «Жiнка Лотова». У 2-х т.,“ in Трактати, діялоги, притчі, переклади, листи, ed. Oleksa Myshanych (Kyiv: УНІГУ & НАН України, 1994), vol. 2, 34–60.

[8] Doxastikon, Tone 1, Sticheron at Psalm 140 from Vespers for the Feast of the Saints of Rus-Ukraine; Divine Office of the Byzantine-Slavonic Rite (Stamford, Ct.: Eparchy of Stamford, 2014), 780.

[9] “Повчання Володимира Мономаха (за Лаврентіївським списком),” Золотеслово. Хрестоматія літератури України-Руси епохи Середньовіччя ІХ  Хстоліть., vol. 2, ed. Vasyl Yaremenko (Kyiv: Аконіт, 2002).

[10] Metropolitan Andrey (Sheptytsky), Божа Мудрість, vol. 1, in Твори морально-аскетичні, vol. XLV-XLVII (Rome: Видання УКУ імені Св. Климента Папи, 1978.

[11] Hryhorii Skovoroda, Розмова, названа алфавіт, або буквар миру (Kyiv: Наукова думка, 1983), 200–249.

[12] Patriarch Joseph (Slipyj), “Пастирське послання до духовенства «Про становище духовних та вірних Української Греко-Католицької церкви після 1946 року та закликом бути стійкими під час переслідувань»,” in Про Віру: Вибрані послання Митрополита Андрея та Патріарха Йосифа Сліпого (Lviv: Артос, 2013), 104.

[13] Metropolitan Andrey (Sheptytsky), “Молитва про Божу Мудрість,” in Молитовник “Прийдіте поклонімся” (Lviv: Свічадо, 2004), 7; https://www.sheptytskyinstitute.ca/metropolitan-andrey-sheptytsky/.