«Відпускаються тобі гріхи твої!» Проповідь Блаженнішого Святослава у другу неділю Великого посту

Неділя, 15 березня 2020, 13:56

У цю неділю Великого посту, коли все людство потерпає від першої в історії модерного світу пандемії, Слово Боже про зв’язок між гріхом і хворобою, покаянням і здоров’ям, Божим милосердям та надією на подолання непідконтрольного людині лиха звучить з особливою силою...

«Відпускаються тобі гріхи твої!»

Ці життєдайні слова сьогодні ми звикли чути досить часто. Кожного разу коли ми сьогодні відчуваємо на своєму серці тягар гріха і провини перед Богом, то все ж таки з світлом надії покаяння очікуємо радісної миті Божого прощення. Християнське життя є переживанням радості Божого милосердя. Бо тільки він Сам, наш Бог, є Тим, хто може і хоче простити нам наші провини, коли ми їх виявляємо перед ним, каємося за них і готові виправитися. Однак до приходу на світ Бога у людському тілі, до часу живої присутності між нами Ісуса Христа, слово про відпущення гріхів було нечуваним! Старозавітний Божий люд просив про прощення грів, приносив численні жертви, очікував Божого милосердя, однак слова: «Відпускаються тобі гріхи твої» були чимось нечуваним, видавалися у вухах законовчителів навіть богохульством! Той, хто не вірить у божество Ісуса Христа, не має надії на прощення. Але саме благовіст цієї надії є доброю новиною Божого Слова цієї неділі.

Євангелист Марко розповідає нам про оздоровлення розслабленого чоловіка, якого його чотири приятелі принесли до Ісуса в Капернаумі, зробивши відчайдушний вчинок: розібравши стелю і спустивши хворого серед численних у домі зібраних людей. Побачивши цю незвичну картину, можливо серед окликів засуду цього зухвальства та голосіння господаря дому, Христос вимовляє слова, яких не очікував ніхто: ні апостоли, ні здивовані присутні, навіть ці відважні друзі хворого, на навіть напевне сам розслаблений: «Відпускаються тобі гріхи твої!» Цими словами Спаситель виявляє внутрішній зв’язок між двома інтимно пов’язаними дійсностями: гріхом і хворобою, здоров’ям душі та здоров’ям тіла, видим і невидимим виміром існування людини. А в кінцевому результаті життєдайний та життєво важливий зв’язок людини з Богом.

Ламання і розірвання зв’язку людини з Богом, джерелом її життя і здоров’я яке ми називаємо гріхом, відбувається у невидимому, внутрішньому світі людини, однак виявляється назовні у її деструктивному способі життя, а остаточно розбиттям її тіла, хворобах та смерті. І навпаки – відновлення життєдайної єдності людини з Богом через прощення гріхів виявляється сьогодні перед нашими очима у видимий спосіб у чуді оздоровлення розслабленого. Ось чому каже Христос: «Та щоб ви знали, що Син чоловічий має на землі владу відпускати гріхи, – мовить до розслабленого, – кажу тобі встань, візьми своє ліжко і йди додому!»

У цю неділю Великого посту, коли все людство потерпає від першої в історії модерного світу пандемії, Слово Боже про зв’язок між гріхом і хворобою, покаянням і здоров’ям, Божим милосердям та надією на подолання непідконтрольного людині лиха звучить з особливою силою. Горда сучасна людина, яка в певний момент повірила, що може збудувати нову потужну глобальну цивілізацію, заперечуючи всякий свій стосунок з Богом, відчуває себе у цю неділю особливо упокореною та застрашеною. Маленька невидима для людського ока істота – вірус, менша від живої клітини, вмить розбила ілюзію всемогутності сучасного людства, обвалила світову економіку, знерухомила цілі країни і континенти. Таке відчуття, що сучасні суспільства справді вмить стали розслабленими: маючи найвищий в історії людства рівень розвитку медицини, ми є нездатними не тільки попередити цю інфекцію, але й певно контролювати шляхи її поширення.

Але саме до цієї розслабленої, розбитої і застрашеної людини сьогодні сам Спаситель благовіствує добру новину: «Сину, доню, відпускаються тобі твої гріхи!» Так як досвід власної гріховної немочі та власного обмеження і безсилля є необхідний для духовного зросту, пізнання правди про нас самих, так само досвід упокорення сучасного способу організації суспільства і світового співтовариства через лихо пандемії коронавірусом може стати благодатним моментом дозрівання сучасного людства. Нехай сучасна людина позбудеться ідолопоклонства перед самим собою і плодом власного інтелекту. Сьогодні у покорі визнаймо себе розслабленими перед обличчям Господнім і, отримавши прощення наших гріхів через великопосний шлях покаяння, почуємо його наказ: «Кажу тобі встань!»

Усе мине, свого часу мине і пандемія. Відкриються кордони та відновляться звичайні способи бути разом, спілкуватися і будувати своє майбуття. Але неодмінно залишиться після цього карантину радісний досвід Божого милосердя до нас! Залишиться радісне відчуття того, що наше життя є не в людських руках, сила яких є завжди обмеженою, але в руках Божих! Залишиться досвід того, що навіть серед вимушеної ізоляції людини від людини, Бог себе від нас не закривав і не відокремив, він є разом з нами і над його оздоровляючою десницею жоден вірус не має влади. Після Великого посту прийде час пасхальної радості. Саме до неї ми сьогодні прямуємо.

Тому ми сьогодні молимося. Будьмо сьогодні подібними до цих добрих приятелів розслабленого і принесім людство, що переживає хвилю власного безсилля, перед обличчя Господнє у цей день святої неділі. Ми молимося за здоров’я хворих і здорових, за старших і молодших, за медпрацівників та керівників держав. Але водночас молимося про Боже милосердя для кожного з нас і прощення гріхів сучасного нам людства: «Боже, ущедри нас і благослови нас, просвіти лице Твоє на нас і помилуй нас». Амінь

† Святослав