Проповідь Блаженнішого Святослава у неділю Сліпонародженого під час XVI прощі до Вишгородської Богородиці

Вівторок, 31 травня 2022, 10:54

Ми сьогодні просимо Пречисту Діву Марію, першу зрячу, першу, яка не була підвладна первородному гріху, допомогти сучасному людству прозріти. Просимо допомогти всім побачити злочини російського ворога і водночас героїзм, силу і незламність нашого народу, а нам допомогти побачити перемогу України.

Ти бачив Його; Він той, хто говорить з тобою (Ів. 9, 37).

 

Всесвітліші та всечесні отці!
Преподобні брати і сестри в монашестві!
Любі браття-семінаристи!
Достойні пластуни – наша славна молоде!
Дорогі паломники, які сьогодні прибули до Вишгороду, до цього особливого паломницького центру, відпустового місця нашої Церкви!
Дорогі браття і сестри, які зараз у різних кінцях світу, України, навіть на окупованих територіях, моляться з нами, беруть участь у цьому паломництві за допомогою нашого «Живого телебачення»!
Достойні, улюблені наші вишгородські парафіяни!
Дорогі гості сьогоднішнього свята!

Христос воскрес!

У сьогоднішньому Божому слові, у слові Святого Євангелія, яким Господь Бог до нас промовляє, ми чуємо про оздоровлення сліпонародженого, про дарування можливості бачити тому, хто народився незрячим.

Уся глибока історія цього чуда, а відтак усвідомлення того, що сталося, як ми чули, читаючи священний текст, говорить не тільки про надання (бо не йдеться про повернення) фізичного зору. Йдеться про два способи життя, два види знання, діяльності людини і будування стосунків. Христос називає ці два способи життям у темряві та ходінням у світлі.

У темряві живе той, хто не знає Бога. Властиво, сліпонароджений чоловік є образом кожної людини, яка народжується до життя в цьому світі в стані первородного гріха; яка зранена у своїй здатності розрізняти добро і зло, у здатності радше шукати добро, ніж вибирати зло; яка скалічена у спроможності будувати стосунки з Творцем та іншими людьми, а тому бачити і пізнавати Бога, людину і світ.

Коли цей сліпонароджений ходив у темряві, жебракував на паперті в храмі, усі вважали його своїм. Його пізнавали і визнавали батьки, сусіди мали за свого. Навіть законовчителі, юдейська синагога вважали його послідовником навчання Мойсея. Бо всі вони, як і цей сліпець, жили в темряві, – у темряві невірства. Каже пророк Ісая: «Слухом почуєте, та не зрозумієте, і дивлячись, не побачите» (Мт. 13, 14). Тож замало мати око, щоб бачити, замало мати вухо, щоб чути, – треба щоб вони були відкритими!

Але коли Христос подарував чоловікові зір, дар бачити, усі засумнівалися, чи це він. Батьки бояться назвати його своїм сином. Кажуть, що він дорослий, сам про себе може сказати.

Зцілений незрячий вже більше не жебракує, живе в цілком іншому світі, бо ходить у тому світлі, яке само торкнулося його очей і їх відкрило. Законовчителі починають вважати його віровідступником. Вони знають, що до Мойсея промовляв Бог, а коли Бог говорить до них, коли робить чудо, то вони, бачте, цього не розуміють, не відчувають. Бо, навіть читаючи богонатхненні тексти, живуть у темряві і не мають того світла, яке виходить із Божого слова.

Моментом відкриття очей і всього людського єства до Божого світла, моментом переходу від життя в темряві до ходіння у світлі, моментом нового народження, коли та сама людина починає жити цілком іншим життям, стає непізнаваною порівняно зі своїм первісним станом, моментом нового пізнання Бога, переживання Його присутності, здатністю Його бачити – є віра!

Віра подібна до просвічення. Віра, яка відкриває людині внутрішні, духовні очі, робить з неї нове створіння, дарує їй можливість особистого спілкування з Богом, обов’язково веде до Хрещення – занурення у світло, у життя самого Бога!

Христос зробив із землі грязь, помазав нею очі сліпого чоловіка і сказав йому піти вмитися у Силоамській купелі. Лише після вмивання в купелі він прозрів.

З давніх-давен Христова Церква вважала Святе Таїнство Хрещення купіллю прозріння, просвічення. Це занурення у світло є тим момент, коли сліпонароджений по-новому починає бачити себе, світ і переживати присутність поруч із собою живого Бога, який став видимим, прийшов у світ і сказав про себе: «На суд у цей світ прийшов Я: щоб ті, які не бачать, бачили, а ті, які бачать, – сліпими стали» (Ів. 9, 39).

Христос сьогодні об’являється як це світло. Він каже: «Я – світло світу» (Ів. 9, 5), яке просвічує і освячує кожну людину, що приходить на світ. Він звертається до своїх апостолів, перед тим як зцілити незрячого, зі словами: «Ані він не згрішив, ані батьки його, – відказав Ісус, – але щоб ділам Божим виявитись на ньому! Поки дня, маємо виконувати діла того, хто послав Мене, – бо ніч надходить, за якої ніхто не зможе діяти. І поки Я у світі – Я світло світу» (Ів 9, 3–5). У ділі просвічення сліпонародженого світить світло діл Божих, світло того Бога, який викликає нас із темряви гріха, дарує нам себе і відкриває кожному з нас можливість із Ним спілкуватися, Його пізнавати і знати, бачити і чути присутнім у своєму житті.

Момент дотику Бога до людини, момент відкриття, коли людина дивиться на Бога і світ іншими очима і може пережити те саме, що пережив сліпонароджений, – у кінці сьогоднішньої євангельської розповіді.

«Ти бачив Його; Він – той, хто говорить з тобою» (Ів. 9, 37). Дорогі в Христі брати і сестри! Слова про життя і ходіння у світлі, про дар бути новою людиною, новим Божим народом ми по-особливому переживаємо тут, у Вишгороді. Це місце за дивним Божим задумом було першим паломницьким центром Київської Русі. Бо тут, у цьому древньому княжому уділі блаженної княгині Ольги, спочивали мощі перших київських святих Бориса і Гліба і тут наш народ вшановує ікону Вишгородської Богородиці.

Тож не дарма, за стародавньою київською традицію, наприкінці травня, місяця, котрий у нашому народі посвячений Пречистій Діві Марії, усі дороги паломників Київщини та нашої Київської митрополії, на терені якої сьогодні йде війна, ведуть сюди, до стіп Божої Матері. Бо ми хочемо розуміти, по-новому бачити наше життя. Ми знаємо, що після 24 лютого весь світ, уся Україна, навіть росія уже стали цілковито іншими. Проте не всі ще це бачать і розуміють.

Ми сьогодні прийшли перед очі тієї, яка бачить і є першою учителькою християнської віри, щоб принести до Неї в молитві наш народ, що страждає від війни. Ми прийшли перед зрячі очі тієї, кого Боже слово називає першою, яка повірила. Очі Богородиці на цій іконі є особливим поглядом вічності, променем Божого світла, що скероване в темряву людських страждань цього земного життя. Ці очі є предметом містичного досвіду Церкви та дослідників цієї ікони впродовж століть.

Ми прийшли до Пречистої Діви Марії, нашої Матері. Вона дуже багато бачила упродовж історії київського християнства. Вона бачила сумний 1155 рік, коли князь Андрій Боголюбський спалив Київ, пограбував Вишгород. Вона бачила, як палали міста і села Київської держава від цього «боголюбського». Її очі плакали, тому що Вона сама стала бранкою, полоненою, яку північний ворог забрав у полон, вкрав у неї справжнє ім’я, вивіз до Володимира-на-Клязьмі і назвав не Вишгородською, а Володимирською Богородицею.

Її очі тепер плачуть над синами і доньками України, як у сумному 1155-му, тому що нас сьогодні вбивають, нищать і палять, проти нас ведуть війну, яка називається «війна випаленої землі». Марія плаче над тими, що вимушено покидають свої домівки, свою землю, і вкотре йде разом із тими, кого російський загарбник насильно вивозить до росії. Знаємо, що вже є понад мільйон бранців, яких насильно вивезли з української землі, а потім змусили зі зброєю в руках вбивати громадян України, проводячи так звану мобілізацію на окупованих землях.

Сьогодні наша Мати, яка бачить правду і очі якої плачуть з українськими матерями, синами і доньками України, є разом із нами. Нам у житті часом так важливо мати когось, хто нас зрозуміє. Коли нам боляче, ми шукаємо таку людину. Син шукає маму, доня шукає тата, чоловік шукає свою дружину, дружина сумує за своїм чоловіком, який захищає Україну. Як нам потрібно когось, хто б нас зрозумів без слів, когось, кому нічого не треба пояснювати, хто дивиться глибше, ніж бачить людське око! Коли світ не хоче розуміти, бачити і чути біль і плач України, ми дуже потребуємо присутності між нами самої Богородиці! І тут, у Вишгороді, ми відчуваємо, що Пречиста Діва Марія все бачить, знає і розуміє.

За дивним промислом, північна Київщина є сьогодні тим місцем, де прозріває багато людей з усього світу. Побувавши тут, на берегах Дніпра, іноземні президенти, прем’єр-міністри та церковні достойники – які чули про війну в Україні, але були засліплені московською пропагандою – саме тут змогли побачити братські могили і спалені міста й села, гори розбитої російської техніки і почути жахливі свідчення звірств окупантів. Вони кажуть, що повертаються звідси цілком іншими людьми, тими, що побачили, – повертаються зрячими!

Важливо, щоб ми завдяки цьому паломництву повернулися додому іншими людьми, щоб ми жили з нашої віри, були дітьми світла і ніколи більше стали рабами темряви гріха. Вернімося з надією, з вірою, з відчуттям, що Господь Бог є разом з нами в наших болях і скорботах і що Він виведе нас до перемоги! Вернімося, щоб вистояти і сказати світові, як колись перші апостоли: «Що ми чули, що бачили нашими очима, що оглядали і чого руки наші доторкалися, про Слово життя, а життя об’явилось, і ми бачили, і свідчимо, і звістуємо вам життя вічне, щоб ваша радість була повна» (1 Ів. 1, 1-4). Це зміст пасхальної проповіді Церкви.

Ми сьогодні просимо Пречисту Діву Марію, першу зрячу, першу, яка не була підвладна первородному гріху, допомогти сучасному людству прозріти. Просимо допомогти всім побачити злочини російського ворога і водночас героїзм, силу і незламність нашого народу, а нам допомогти побачити перемогу України.

Оце Господь Бог сьогодні каже нам: «Ти бачив Його; Він – той, хто говорить з тобою» (Ів. 9, 37).

Господи, благослови сьогодні своїх дітей! Зроби з нас справді віруючих людей, які живуть і ходять у світлі і які не будуть лише слухати, як інші говорять про Тебе, але будуть знати Тебе! Бо Ти є тут живо присутній серед живих і віруючих християн України. Амінь.

+ СВЯТОСЛАВ