Проповідь Блаженнішого Святослава у неділю перед Воздвиженням

Вівторок, 22 вересня 2020, 09:05

Бо так Бог полюбив світ, що віддав Сина свого єдинородного, щоб кожен, хто вірує, не загинув, а мав життя вічне.

Сьогоднішня неділя в ритмі нашого літургійного року називається неділею перед Воздвиженням. Наступної неділі ми святкуватимемо свято Воздвиження чесного і животворного Хреста. Тому ця неділя начебто є таким вступом, підготуванням до того великого свята. Ба більше, євангельське читання, яке ми сьогодні чуємо, пояснює нам, кого ми побачимо розп’ятим і чому це сталося, вказує мету, задля кого і чого світові об’явилося таїнство животворного Хреста Господнього.

Якраз сьогодні, цієї неділі, нам треба відповісти на ці три питання. Бо коли наступного тижня ви прийдете і побачите на тетраподі Хрест Господній, то повинні знати, чому, хто, задля чого... Відповідаючи на ті три питання, благовіст Євангелія від Івана  каже нам, що Бог так  полюбив світ, що віддав свого Сина єдинородного, щоб кожен, хто ввірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне. Бог послав свого Сина не для того, щоб світ засудити, але щоб нас спасти.

Іншими словами, таїнство Хреста – це найповніше об’явлення того Бога, в якого ми віримо, об’явлення Бога, який є любов’ю. Ми часто чуємо слово «таїнство» в різних аспектах церковного життя. Тут воно вжите не в значенні таємниці, якогось секрету. Навпаки, таїнство об’явлене означає, що Бог хоче все про себе людині розповісти, дати себе їй. Одначе це таїнство Божої любові таке велике, що хоч би скільки ми про нього чули, хоч би скільки Бога пізнавали, Він є завжди новий, завжди цікавий і завжди перевершує всі наші уявлення, сподівання і все, що ми можемо про Нього досі знати.

Для того щоби увійти в це таїнство, яке нам сьогодні об’являє Євангеліє, вказуючи на Хрест Господній, розгляньмо кілька дієслів, які ми чуємо в сьогоднішній фразі. «Бог полюбив… дав… щоб кожен, хто вірує, не загинув, але мав життя вічне». Божа любові, яку так оспівує євангелист Іван, – це любов, яка себе дає. Бог нас любить не вимагаючи нічого взамін. Бог нас любить не за те, що ми маємо, вміємо, що ми розумні, добрі... Це таїнство Божої любові нас дивує, тому що Бог любить грішника, бо хоче його врятувати. Апостол Павло каже, що Христос помер за нас, коли ми були грішниками. Може, за доброго чоловіка хтось би і віддав своє життя, веде далі апостол, а Він помер за нас, коли ми були Його ворогами, коли ми Його не знали, коли ми від Нього відцуралися (пор. Рим. 5, 6-8).

Отож Бог любить, даючи себе. Бог Отець дав найбільше, що Він має, найбільший плід вічної Божественної любові – свого Сина єдинородного. Це наче головний мотив таїнства Хреста. Чому? Бо Бог нас любить.

Наступне дієслово теж дуже цікаве: щоб кожен, хто вірує, не загинув. Божа любов є животворною, вона оживляє, лікує, а тому рятує.  Задля чого Господь Бог  хоче нам  подарувати свою любов? Щоб ми мали життя вічне! Ми чуємо сьогодні про змія, якого колись у пустелі підняв Мойсей. Бо ізраїльтяни грішили проти Бога, їх  кусали змії, вони помирали… І щоб їх урятувати від цієї отрути, Бог сказав Мойсеєві спорудити мідяного вужа. І в кожному, хто дивився на нього, отрута переставала діяти. Але це начебто  лише передвісник тієї Божої любові, яка є протиотрутою від смерті.

Щоразу, коли ми грішимо і відчуваємо, що ця зла гадюка нас кусає, а смертоносна отрута начебто поширюється по нашому тілі, Господь Бог хоче вкласти в ту рану животворну силу своєї любові. Животворна любов Божа є протиотрутою від смерті. Тому так важливо, щоби ми могли відкрити перед тією Божою любов’ю свої рани, бо Він не хоче нас засудити. Його погляд на нас є поглядом лікаря, який хоче вилікувати, врятувати, зберегти, дати життя вічне.

Божа любов дає, Божа любов є животворною, вона рятує.

У сучасному світі серед людських слів, мабуть, найбільше знецінене слово «любов». Зокрема, у контексті споживацької культури любов означає те, що приносить задоволення, і те, що можна взяти із найменшою за це відповідальністю.

Пригадую, як одна дівчина мені розповідала, що її світ змінився, коли вона почала використовувати смартфон із гарною фотокамерою. До того часу, коли вона ходила в музей, то бачила гарний краєвид, насолоджувалася красою, а тепер хочеться все зафіксувати на фото. Замість переживати красу та відчувати цінність дарованої миті, хочеться її привласнити. Хочеться її мати! Навіть до храму багато людей приходять зі смартфонами і замість того, щоб молитися, починають робити фотографії, щоб начебто привласнити ту красу, ту подію, яку бачать. Така споживацька любов хоче  якнайбільше взяти і якнайменше віддати, – взяти якнайбільше без будь-якої особистої за це відповідальності.

Яка різниця між Божою і споживацькою любов'ю!? Божа любов животворить, дає нам можливість «бути» – бути собою, бути людиною, бути Церквою. А споживацька любов прагне тільки «мати» – мати все у своїй маленькій кишені, мати якомога більше! Споглядаючи таїнство животворного Хреста Господнього, ми починаємо усвідомлювати, що замало тільки мати якості людини, треба бути людиною, казав Блаженніший Любомир, замало мати родину, треба бути сім’єю, замало мати Церкву, треба бути нею, частиною життя тої спільноти…

Замало мати батьків – треба бути їх добрими дітьми, замало лише мати дітей – потрібно бути батьками! Тому християнська віра – це школа Божественної християнської любові. Господь Бог дарує нам цю любов, щоб ми навчилися любити свого ближнього, навіть самих себе так, як це робить Господь Бог. Це добре знають батьки, які люблять свою дитину, дають їй усе, що мають, аби вона могла жити, була здоровою, щоб увійшла в суспільство… І це таїнство Хреста Господнього в житті кожної віруючої людини, Хреста Господнього як того джерела Божественної любові, яке сьогодні відкривається і дається нам, щоби ми були його причасниками.

У нашій Церкві, навіть тут, у парафії Патріаршого собору, є окрема спільнота, яка називається «Віра і світло». Вона служить дітям з особливими потребами. Ми часто їх називаємо неповносправними… Ще є окрема спільнота, яка називається «Ковчег»: у ній молоді дівчата і хлопці створюють простір Божої любові для тих дітей і осіб. Кожен, хто перебуває в тому русі, в особистому контакті з тими людьми, знає одну дуже важливу істину – ті діти можуть багато чого не знати в нашому житті й у нашій поведінці, але вони відчувають до глибини душі, чи та людина, яка наближається до неї, її любить чи ні. Вони вміють чітко розрізнити мотив вашого наближення, відчувають подих Божої любові в спільноті Христової Церкви або її відсутність.

Один із волонтерів цього руху розповів мені історію, що якось один хлопчик уночі розбудив його, показав рукою на Розп’яття і сказав одне-єдине слово: «Чому?».

Дуже прошу вас: коли ви наступного тижня прийдете до храму і побачите піднесеного на Хресті нашого Спасителя, розп’ятого Бога, який усе дав, щоби ми мали життя вічне, згадайте собі це питання і відповідь, яку нам сьогодні дає на нього Боже Слово: «Чому? Бо так Бог полюбив світ, що віддав Сина свого єдинородного, щоб кожен, хто вірує, не загинув, а мав життя вічне». Амінь.

 

+Святослав