Проповідь Блаженнішого Святослава у 26-ту неділю після Зіслання Святого Духа і в день Святого Миколая Чудотворця

Вівторок, 21 грудня 2021, 13:30

Коли ми прагнемо добра ближньому, то засоби для цього обов’язково знайдуться: будьте певні, що Господь Бог, як у тій притчі, зробить плідним ваше серце і вашу душу. Мій великий попередник Блаженніший Любомир говорив так: коли ми чинимо добро, ми є дуже сильні.

Цієї ж ночі душу візьмуть у тебе і те,
що ти зібрав, кому воно буде? (Лк. 12, 20).

Преосвященний владико!
Всечесні отці!
Дорогі сестри і брати в монашестві, брати-семінаристи!
Достойні представники органів державної влади Рівненщини!
Дорогі в Христі брати і сестри, парафіяни цього святого храму та гості сьогоднішнього торжества!

Слава Ісусу Христу!

Дякую Господу Богу, що сьогодні святий Миколай подарував нам нагоду бути разом, що я, нарешті, міг виконати свою обіцянку, яку дав був кілька місяців тому. Тоді Всеукраїнська рада Церков і релігійних організацій відвідувала Рівне на запрошення голови Обласної державної адміністрації. Проте графік цього візиту був такий щільний, що я не мав можливості служити Літургії. Тож приїхав, щоб доповнити те, чого тоді ми не змогли разом пережити.

Тішуся, що зараз можу бути серед вас і привітати вас із срібним ювілеєм. Ми хочемо сьогодні разом перед Божим обличчям подякувати Йому за 25-річчя відродження служіння нашої Церкви українському народові тут, на рівненській землі, та за створення цієї парафії Святого Миколая. Чверть століття ми виборювали своє право існувати на цій землі, будували цей святий храм і дочекалися цього ювілею, коли освячуємо новоспоруджений іконостас. Нехай Господь Бог буде благословенний, бо тих 25 років ми прожили разом із Ним, відчували Його силу і побачили, що наші мрії, які з людської точки зору не могли здійснитися, стали історичним фактом. Складаємо Всевишньому щиру подяку, що подорожує разом із нами, із українським народом, цими дорогами нашого земного життя.

Щоразу, коли ми збираємося на богослужіння, зокрема на Божественну Літургію, то маємо унікальний простір спілкування з Богом. Коли ми приходимо в неділю на Службу Божу, то, звичайно, хочемо Йому щось сказати, приносимо в молитві своє життя, свої болі, страждання, мрії, потреби. Але Він нам теж має що сказати і скеровує до нас своє вічне і творче слово. Відбувається містичний діалог між Богом і людиною. Господь промовляє до нас. Проте ми маємо відкрити свої вуха і серце, щоб почути Його слово, яке скероване до нас. Ось ми щойно читали Святе Євангеліє і Бог промовив до нас глибокою притчею, яка, з одного боку, висвітлює зміст нашого сьогоднішнього святкування, а з іншого – є джерелом великої надії на майбутнє.

Ми чуємо притчу про успішного хлібороба, багатого чоловіка. Земля вродила. Господар не сподівався такого щедрого врожаю і думає, куди звезти зерно. Мабуть, треба зруйнувати старі стодоли, щоб усе вмістити і зберегти. Відтак чоловік каже сам собі: «Душе моя, маєш добра багато в запасі на багато років! Спочивай, їж, пий і веселися!» (Лк. 12, 19). Звучить наче осягнення якоїсь мрії про успіх та землеробське щастя. Але Бог, дивлячись на те, як хлібороб міркує, каже йому: «Безумний!».

Ця притча є водночас історією людського успіху і безумства. У чому полягає останнє? Серед книг Старого Завіту є збір священних писань, які є своєрідним фундаментом для сьогоднішньої притчі і які ми називаємо книгами Мудрості. Сам Господь Бог є вічною Премудрістю, об’явленою в Його Сині Ісусові силою і діянням Святого Духа. І коли Він до нас промовляє, то Премудрість наче сходить із небес на землю і вчить людину, як їй жити не тільки в цьому світі, а і як багатіти для Царства Небесного, як збирати такі плоди, які можуть залишитися навіть після смерті.

Бажаю звернути вашу увагу на деякі важливі деталі цієї притчі. Перша річ. Коли ми чуємо про стодоли, сховища зерна, то пригадуємо собі історію Йосифа в Єгипті, який розумів, що за роками врожаю може настати період голоду, тому треба дбати не тільки про сьогодення, а й про день прийдешній. Те, що зараз є добра в достатку, на багато років, саме по собі не означає, що можна вже більше не працювати і витрачати зароблене чи нагромаджене.

Це Господь Бог дбає про людину і дає їй усе потрібне. На обітованій, Богом даній землі все набирає іншого змісту. Саме слово «земля» означає не тільки якийсь ресурс, матеріальне благо. Це простір життя і спілкування людини з Богом. «Плід землі» означає вияв Божої дії. Ми знаємо: хлібороб працює, але Бог плодоносить. Часом та сама праця є безплідною. І мудрий селянин розуміє, що не все залежить лише від його зусилля. Коли Бог дає плід землі більший, ніж я сьогодні потребую, то це щось означає.

Друга важлива риса цього уроку Божої Мудрості – плід обітованої землі означає, що Господь Бог дає не тільки тобі. Якщо ти зібрав більше, ніж сам потребуєш, то надлишок призначений ближньому. Щоб бути мудрим управителем землі, не можна думати лише про свою душу, про те, щоб ти сам пив, гуляв і веселився. Слід розуміти, що Бог дбає про весь народ. Бо земля має універсальне призначення і насправді належить Богові. Ніхто не може бути її абсолютним власником і збирати тільки для себе того, що посилає Господь Бог.

І третій урок Божої Мудрості. На закінчення сьогоднішньої історії чуємо: «Отак воно з тим, що збирає для себе, замість щоб багатіти в Бога» (Лк. 12, 21). Що це означає? Як це можна збирати не тільки для себе? Як це можна бути багатим не тільки для земного, скороминущого достатку? Як можна тут, на землі, назбирати такі скарби, які залишаться нам і у вічності – багатіти в Бога? Господь Бог, немовби відповідаючи нам на ці глибокі питання, відкриває ще одну істину про людські зусилля, працю та вчинки.

 Існують такі вчинки, які плодоносять навіть нашої після смерті, мають вічну вартість, містять у собі зародок вічності. Вони в чомусь подібні до зерна, яке ми кидаємо в землю і воно потім родить удесятеро, у сотню разів більше. Наше завдання – назбирати саме таких діл. Йдеться про вчинки любові, здатність не тільки дбати про себе, про власні потреби, а й бачити потреби ближнього. Кожне наше діло, яке запліднене вічною любов'ю до Бога і ближнього, тією вічною животворною силою самого Бога, має свій плід у вічності. Тому митрополит Андрей Шептицький казав так: «Після смерті тобі залишиться лише те, що ти віддав своєму ближньому».

Безумністю хлібороба-скоробагатька було те, що він не вмів багатіти для вічності. Чоловік думав, що його щастя і добробут уже забезпечені нагромадженими благами і що його душа призначена для вічного життя. Тому каже Господь Бог: «Безумний, цієї ж ночі заберуть твою душу, і все те, що ти надбав тільки для землі, для тимчасової насолоди і вигоди, не триватиме багато років, як ти собі хибно уявляєш! Задоволення ницих пристрастей швидко спустошить усе, що маєш, і плодами твоєї праці насолоджуватимуться інші!» (пор. Лк. 12, 20). Книги Мудрості навчають, що безумним є той чоловік, плодом праці якого будуть користуватися інші. Коли Господь Бог не дасть тобі можливості насолоджуватися плодами своєї праці, це означає, що твоє життя прожите намарно і воно не має тієї іскорки Мудрості, яка дає можливість втішатися вічним, безконечним щастям.

Сьогодні ми святкуємо свято Миколая, Миро-Ликійського чудотворця, який назавжди увійшов в історію нашої Церкви як втілення Божественної любові. Світ сьогодні знає цього святого саме через те, що він за свого земного життя вмів сам багатіти в Бога і навчав цього всіх інших. Миколай Чудотворець увійшов в історію духовної скарбниці Христової Церкви саме через те, що не робив нічого для себе. Радів радістю інших, плакав горем інших. Його серце було чутливе до потреб тих, хто його оточував, і він умів робити діла, що мають вічну вартість. Святий Миколай силою своєї любові до ближнього міг врятувати тих, хто перебував у небезпеці, допомогти тим, хто опинився у скруті, розрадити тих, хто плав, посвідчити Божу любов тим, хто її найбільше потребував. Маленькі діти відчувають присутність Миколая через руки люблячих батьків, які навчають, як робити добро так, щоб «твоя лівиця не знала того, що робить правиця» (пор. Мт. 6, 3-4), і тоді ми матимемо нагороду на небесах. Миколай є для нас учителем любові, – учителем того, як розбирати старі стодоли і будувати нові для добрих діл нашого серця, як багатіти у вічності і відходити з цього земного життя з повним серцем Божої любові.

Діла милосердя завжди випливають з нашої віри в Бога, є її свідченням. Апостол Іван твердить: коли хтось каже, що Бога любить, а не любить свого ближнього, то він є неправдомовець, бо не можна любити Бога, якого ми не бачимо, а не любити свого ближнього, потреби якого бачимо щодня! (пор. 1 Ів. 4, 20). Наші діла любові є сьогодні визнанням християнської віри. Ми часом думаємо, що нам бракує ресурсів, щоб чинити добро, але насправді для цього потрібно не так наших благ, як нас, плодів любові нашого серця. Коли ми прагнемо добра ближньому, то засоби для цього обов’язково знайдуться: будьте певні, що Господь Бог, як у тій притчі, зробить плідним ваше серце і вашу душу.

Мій великий попередник Блаженніший Любомир говорив так: коли ми чинимо добро, ми є дуже сильні. Якщо ви відчуваєте слабкість перед великою проблемою, якщо хочете, щоб Господь вислухав ваші молитви, якщо самі потребуєте допомоги – зробіть якесь добре діло для ближнього і почуєте, що все можете в тому, хто вас укріплює (пор. Флп. 4, 13), як каже апостол Павло.

Нехай милосердний Господь у цей ювілей збагатить нас ділами любові до Бога і до ближнього, які ми чинитимемо в цій громаді, у цьому храмі, молячись перед цими новопосвяченими іконами, щоб ці діла справді стали свідченням нашої віри для майбутніх поколінь. І тоді одного дня Господь Бог мені і вам скаже: «Мудрий мій сину, у малому був ти Мені вірний, над великим тебе поставлю. Увійди в радість Господа твого!» (пор. Мт. 25, 23). Амінь.

Фото з архіву

 Святослав