Проповідь Блаженнішого Святослава, Отця і Глави УГКЦ, в 12-ту неділю по Зісланні Святого Духа

Понеділок, 31 серпня 2020, 10:10

Сьогоднішнє євангельське читання представляє нам зустріч і діалог, які часто траплялися в часи Ісуса Христа. Бо стиль розмови – запитання і відповіді – належить до методології навчання, яка тоді практикувалася в різних духовних школах ізраїльських синагог. Тому цілком природно, що до Учителя приходить учень, який задає йому запитання.

Те, що неможливо в людей, можливо в Бога.

Дорогі в Христі!

Розмова між багатим юнаком і учнем є одним із найважливіших місць у книгах Святого Євангелія. Сьогоднішнє євангельське читання представляє нам зустріч і діалог, які часто траплялися в часи Ісуса Христа. Бо стиль розмови – запитання і відповіді – належить до методології навчання, яка тоді практикувалася в різних духовних школах ізраїльських синагог. Тому цілком природно, що до Учителя приходить учень, який задає йому запитання. У своєму запитанні юнак торкається осердя багатьох речей, які мали тоді глибоке духовне значення і зачіпає найтонші струни духовного життя Христових учнів усіх часів, зокрема наших днів.

Розмова починається з важливого запитання: «Учителю добрий, що маю чинити, щоб отримати життя вічне?». Відповідаючи, Ісус спершу звертає увагу на слово «добрий». Очевидно, що доброю людина стає тоді, коли чинить добро. Йдеться про конкретні вчинки. Не можна чинити зла і не стати злим. Не можна вкрасти і не стати злодієм. Так само і з добром. Роблячи добро, людина наче його духовно засвоює, надає собі ним певних духовних і моральних ознак. Вона стає доброю, облагороджується. Тому Божественний Учитель каже юнакові: «Хочеш увійти в життя, додержуй Заповідей» – і перераховує ті заповіді, які ми сьогодні знаємо як десять Божих заповідей, осердя закону Мойсея.

Але така відповідь юнака не задовольняє, бо йому видається, що він те все вже зробив. Йому видається, що він уже є добрий... Хлопець очікував, мабуть, що Учитель навчить його ще якоїсь духовної вправи, яка б гарантувала йому щастя, добробут і вічність.

Його питання полягає не в тому, як йому краще виконувати Заповіді, а в тому, що робити, аби мати життя вічне. Тобто в питанні про добро юнак шукає, як забезпечити собі добре існування після смерті. Це питання турбувало багатьох у стародавні часи.

Очевидно, що цей юнак хоче цими добрими вчинками забезпечити собі добре життя не тільки тепер, за земного життя, а й після смерті. Наче хоче купити собі життя вічне. Проте зіштовхується із серйозною проблемою. Христос пояснює йому: аби мати життя вічне, замало лише чинити добрі діла. Неможливо власним багатством і навіть добрими ділами купити собі вічність.

Каже апостол Павло: ми спасаємося не ділами закону, а вірою в Ісуса Христа (пор. Гал. 2, 16). Для того щоб отримати життя вічне, треба вірити в Ісуса Христа як у живого Бога, присутнього між нами.

Тому Христос говорить юнакові: «Якщо ти хочеш бути досконалим, продай усе, роздай бідним і йди за Мною. Тоді будеш мати скарб на небі». Іншими словами, треба покладатися не на власне багатство, навіть не на багатство добрих діл, не на себе і свою здатність чинити добро, не на все зроблене досі добро, а на Боже милосердя.

Боже милосердя, спасіння, вічне життя нам Господь Бог дає даром. Цей дар потрібно сприйняти, – потрібно сприйняти вірою! Не наші добрі вчинки, а віра дає нам можливість отримати життя вічне як дар Божого милосердя і вічної любові.

Тому апостол Петро каже, що найбільшим багатством людства є дар Ісуса Христа, Його страждання, смерть і Воскресіння. Найбільшим скарбом є те, що ми були викуплені дорогою ціною. Дорожчого скарбу від ціни крові нашого Спасителя людство не має. Саме тим скарбом ми можемо отримати життя вічне (пор. 1 Пет. 18–25).

Іти за Христом означає повірити в Бога. Іти за Христом означає бути християнином. Іти за Христом означає бути багатим тим скарбом, яким є Ісус Христос.

Очевидно, що тут ідеться про якусь радикальну революцію у зміні деяких уявлень: що певне, а що сумнівне; що справжнє, а що примарне. Юнакові дуже важко повірити у бездомного вуличного Вчителя, роздати все своє майно і піти за Ним. Важко зрозуміти, що чинити добро і виконувати Заповіді є тільки однією з необхідних умов, щоби жити. А цього замало. Треба ще розвиватися, рости, іти вперед.

Ця розмова закінчується тим, що хто покладається на себе, думає, що тільки власною силою може спастися, завжди буде розчарований і засмучений.

Ми можемо спитати себе: а чи варто тоді чинити добрі діла? На це відповідає нам апостол Яків. Він наче показує нам інше джерело, іншу якість того добра в наших вчинках: «Як тіло без душі мертве, так і віра без діл мертва» (Як. 2, 26).

Той, хто вірить у Бога, чинить добрі діла як вияв своєї віри. Тобто наші добрі діла, виконання Божих заповідей мають випливати з віри в Бога. Це ісповідь віри власними вчинками, щоденним життям. Джерелом добра наших учинків є єдиний добрий Бог. Бо добрими вчинками ми свідчимо про добро єдиного Бога.

Ісус Христос каже: «Нехай ваше світло світить серед людей. Щоб вони, бачивши ваші добрі діла, прославляли Отця вашого, який є на небі» (Мт. 5, 16). Отож багатіймо в Богові. Нехай нашими вчинками ми станемо здатними свідчити справжню віру в нашого Спасителя. 

Та духовна розмова є дуже актуальна, бо в сучасному світі людина шукає в релігії якоїсь магії, якогось чуда. Особливо в нинішніх обставинах ми шукаємо чарівної палички, помахом якої зможемо розв'язати всі сучасні проблеми людства. Ми часом шукаємо такого чарівника серед політиків, який прийде і все зробить без нас і за нас. І зустрічаємо чимало таких політиків, які в пориві популізму інструменталізують таку «магічну» потребу своїх виборців знайти легкі розв’язки складних проблем, вирішити всі питання «одним махом», без копіткої і муравлиної праці цілих поколінь народу.

Часом ми шукаємо ще якоїсь молитви, особливого виду побожності, яким би змусили Бога зробити для нас те, що ми від Нього очікуємо, аби облаштувати собі вигідне земне життя та немовби «купити» собі щасливу вічність. Це абсолютно не сумісне з тим, що ми називаємо вірою, чи справжньою релігійністю. Хто так підходить до Ісуса Христа і в такий спосіб шукає собі добра, відійде розчарований, як євангельський юнак.

Нехай милостивий Господь допоможе нам щодня іти за Ним з вірою в «те, що неможливо в людей, можливо в Бога».

Амінь.