Проповідь Блаженнішого Святослава, Отця і Глави УГКЦ, в 11-ту неділю по Зісланні Святого Духа

Понеділок, 24 серпня 2020, 18:22

Якщо Бог мені простив, то чи я можу по-іншому ставитися до свого ближнього? Якщо Бог мені простив, то як я можу відмовити своєму ближньому у тому, у чому я сам мав потребу? Якщо я просив у Бога, то як я можу по-іншому чинити, коли в мене хтось просить те саме?

«Чи не слід було і тобі змилосердитися над твоїм товаришем, як я був змилосердився над тобою».

Сьогоднішнє Святе Євангеліє – це є справді радісна новина про нашого Бога, безмежного в любові і милосерді до людини.

Сьогоднішня притча пояснює нам, що таке Царство Небесне. Ми молимося в молитві Отче Наш «нехай прийде Царство Твоє». Ми є покликані поширювати, будувати Царство Небесне тут на землі. Але, очевидно, Царство Небесне – новий вид стосунків між людьми, які основуються на певному стосунку Бога до людини. Іншими словами, так як Бог ставиться до людини, так повинні люди відноситися одне до одного. Якраз тих два стосунки між Богом і людиною, між однією людиною і іншою, описує нам ця притча.

Каже євангелист, що один господар захотів звести рахунки зі своїми слугами. І ось привели одного, якому пан був дав, а той йому став винний, десять тисяч талантів. У часи Ісуса Христа талант – це була найбільша грошова одиниця, яка вживалася в тому суспільстві. Десять тисяч талантів – це була сума, яка в кілька разів перевершувала річний дохід, який імператор отримував від Юдеї. Тобто такої суми, яка тут згадується, людина не тільки не могла заробити за все своє життя, але й не могла навіть бачити на свої очі.

Іншими словами, тут описується якась казкова сума, яку той слуга отримав від пана. І той умудрився те все втратити. Очевидно, що пан розумів, навіть якщо він продасть його дітей, усе його майно, то все одно не отримає назад тих грошей.

Що пан робить? Милосердиться і прощає йому той борг. Милосердиться, бо бачить немічність – нездатність здобути та віддати таку суму. Це також такий жест, який в тому часі жодна людина не могла вчинити. Тому ми в образі цього пана, щедрого в своєму милосерді і прощенні, бачимо образ безмежно люблячого Бога.

Змістом цього Євангелія є те, що Бог набагато більше готовий дати людині, ніж вона готова взяти і прийняти. Безмежність Божої любові незримо перевершує навіть наші здатності тратити, грішити. І саме Божа любов, Боже прощення, а не досконалість і сила людини, є тим, що спасає. Бог, який у своєму милосерді прощає, спасає, рятує, повертає людині її гідність, звільняє її від її власного гріха і невірності. Ця сила і є виявом Царства Небесного між нами – відношенням Бога до людини, такого ставлення, яке людина повинна відтворювати у свою чергу своїм відношенням до іншої людини та решти сотвореного світу.

А як же той чоловік щойно прощений? Як він ставиться до свого ближнього, до того, хто у свою чергу йому щось завинив? Євангелист розповідає, що товариш винен був йому сто динарів. Це смішна сума, якщо порівняти з тими тисячами талантів, які щойно були прощені. Товариш просить його: потерпи і я віддам тобі цей борг, попрацюю сто днів і віддам. Один динарій в той час можна було заробити приблизно за сто днів праці. А той робить абсолютну дурницю – кидає його в темницю. Очевидно, що в темниці нічого не заробиш і в’язень, у якого відібрали здатність працювати, повинен уже був чекати, щоби хтось інший його викупив. Той боржник був сам здатний заробити і віддати зароблене, але щойно прощений забирає у нього цю можливість. Він наче мститься на ньому за власну нездатність віддати свій прощений борг: отримане милосердя його радше пригнічує, ніж радує, він ніби не хоче щоби хтось його жалів – хоче показати власну силу над слабшим від себе.

Що тут нам підкреслює євангелист – разючу, жахливу неподібність того прощеного винуватця, до того Бога, який прощає. Господар слузі простив усе. А той у свою чергу не хоче простити нічого. Якраз нездатність до прощення, нездатність простити набагато менше, ніж мені самому простили, є причиною трагедії того чоловіка. Бо остаточно він втрачає все.

Пан і з прикрістю довідується про те, як поводиться щойно прощений його слуга, як отримане милосердя у ньому є внутрішньо відкинутим і зневаженим, так і не стає способом відношення до ближнього у просторі Небесного Царства між людьми. Тоді пан кличе того слугу вдруге до себе і каже: «Слуго лукавий, я простив тобі. Чи не слід було і тобі змилосердитися, як і я був змилосердився над тобою?!»  І пан передав його катам, допоки той не верне йому всього боргу. Очевидно, що той не здатний повернути борг.

Це Євангеліє підкреслює нам, що ми, християни, є ті, кому Господь Бог у своєму милосерді простив наші борги перед собою. Кожен з нас мусить себе відчувати, передусім, людиною прощеною Богом. І наші стосунки до інших людей ми повинні будувати, виходячи з цієї позиції. Якщо Бог мені простив, то чи я можу по-іншому ставитися до свого ближнього? Якщо Бог мені простив, то як я можу відмовити своєму ближньому у тому, у чому я сам мав потребу? Якщо я просив у Бога, то як я можу по-іншому чинити, коли в мене хтось просить те саме?

Ми покликані милосердитися над іншими людьми не за їхні добрі діла, не за їхні здатності нам вернути щось, але в ім'я Боже, в ім'я того прощення, яке ми перед тим отримали від нашого Небесного Отця. Таким чином ми вже будемо жити у просторі Небесного Царства та, як каже молитва «Отче наш», будемо поширювати його прихід тут на землі, будемо святити Боже Ім’я у своєму житті та у власних стосунках з іншими.

Нехай сьогоднішнє Євангеліє розкриє правду про кожного з нас, бо немає жодної людини, яка би могла завинити переді мною так багато, як багато я отримав Його любові і милосердя. Аби вдержати те милосердя, щоби в тому милосерді жити і перебувати, треба ним ділитися. Той, хто ділиться, отримує, той, хто віддає, той приймає. Той, хто милосердиться над іншими, сам здатен прийняти і вдержати в собі Боже милосердя.

Нехай милостивий Господь простить нам наші гріхи, нехай поможе нам усвідомити безодню наших гріхів, які Він нам прощає, наші провини, які ми часами навіть не усвідомлюємо. Тому ділімося щедро не нашим милосердям, а Божим милосердям над нами з нашим ближнім.

Нехай Господь буде той, який своїм відношенням до нас буде фундаментом усіх наших людських стосунків.

Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим! Амінь.

† СВЯТОСЛАВ

23 серпня 2020 року