Проповідь Блаженнішого Святослава на Божественній Літургії з нагоди урочистостей у Стрию

П'ятниця, 17 вересня 2021, 10:19

16 вересня 2021 року у Стрию Блаженніший Святослав звершив Архиєрейську Божественну Літургію з нагоди 120-річчя заснування Народного дому – просвітницького центру, навколо якого гуртувалася українська громада на початку ХХ століття. Публікуємо повний текст проповіді Глави Церкви, виголошеної на цій Літургії.

Бо хто чинить волю Божу, –
той мені брат, сестра і мати (Мр. 3, 35).

Преосвященні владики!
Всечесні та преподобні отці!
Преподобні сестри і брати в монашестві!
Високоповажний пане міський голово, панове народні депутати
та представники органів місцевої влади різних рівнів!
Шановна стрийська громадо!
Дорогі гості та учасники цього торжества!
Дорогі в Христі брати і сестри!

Слава Ісусу Христу!

Сьогодні для мене справді величний і радісний день: я можу з Божою допомогою ще раз повернутися додому, до свого рідного міста, до того святого храму, де я, як маленький хлопчина, відчував Божу присутність. Тут я відчував, що кожне слово, яке ми до Нього промовляємо в молитві, Він вислуховує, нас чує і нам у різний спосіб відповідає.

Кожна людина по-своєму промовляє до Господа Бога, бо вона для Нього є неповторною і унікальною. А Господь Бог у відповідь дарує кожному з нас різні дари, навіть ті, про які ми ніколи не думали. Тому каже народна мудрість: вважай, про що просиш, бо можеш це отримати. Навіть більше, ми можемо отримати й те, про що ніколи навіть не сміли б просити. Господь Бог у своїй любові до нас перевершує наші уявлення, розуміння і навіть бажання.    

Сьогоднішнє Святе Євангеліє, яке ми щойно чули, можна умовно поділити на дві частини. У першій частині йде мова про гріх, який не прощається. Каже Господь: «Хто хулу вирече проти Святого Духа, тому повіки не проститься: той підпаде під гріх довічний» (Мр. 3, 29). Це дуже категоричне твердження, яке турбувало і турбує серця та уми християн упродовж більш ніж двох тисяч років. А друга частина говорить про те, хто з людей стає рідним Христові і як можна стати братом, сестрою чи навіть матір’ю самому нашому Спасителеві.

Ті дві частини об’єднує одна-єдина глибока думка: Дух Святий, третя Божа особа Пресвятої Тройці, є ніщо інше, як дар Божий людині. Дія Святого Духа виявляється в тому, що Господь Бог не хоче бути десь далеко від нас – Він наближається до людини. Ба більше, Він прагне дати нам не те, що має, а те, ким сам є: стає для людини найбільшим даром. Тому дар Святого Духа – це скарбниця, джерело всіх інших благ. Ми так і молимося до Нього: «Скарбе дібр і життя подателю!». Якщо людина справді знає, про що просити в Господа Бога, то просить для себе, своїх рідних і близьких дару Святого Духа, бо в Ньому міститься все інше. Хула проти Духа Святого – це небажання людини сприйняти Бога, який себе дарує, це відкидання Божої любові до нас!

Господь Бог настільки лагідний стосовно людини, що Він себе їй не накидає. Неможливо когось змусити любити… Неможливо когось змусити прийняти дар, бо тоді він перестає бути даром –  стає тягарем, якимсь інструментом переслідування, нищення. Господь Бог нікому себе не нав’язує, не діє проти нашої волі. Він себе дарує в любові. Якщо людина навмисне відкидає Божий дар, якщо вона з нього насміхається, з усієї своєї сили чинить опір усьому тому доброму, що Господь Бог хоче їй дати і для неї зробити, тоді Він [всемогутній Бог] стає безсильним перед такою волею закам’янілої людини. У тому, що Бог нікому себе не накидає, полягає трагедія волі і свободи, яку Він дарував людині. Якщо людина скаже Богові «ні», Він не зможе її врятувати, спасти, простити. Це відбувається не тому, що Він не хоче, а тому, що людина не бажає бути прощеною, любленою Богом. Яким великим є біль священника, який в Божому імені не може в Таїнстві Сповіді відпустити людині гріхи лише тому, що вона за них не жалкує і не кається! І про цю трагедію сьогодні застерігає нас Боже Слово.

А друга частина сьогоднішнього євангельського читання тонко пов’язана першою: замало тільки прийняти Божий дар. У той момент, коли Господь Бог нам дає свою Божественну благодать, ми стаємо за неї відповідальними: можемо Його дари загубити, розтратити або їх помножити. Чинити Божу волю, слухати Боже Слово  означає зростати в тих дарах, у тій благодаті, яку Святий Дух хоче нам щедро передати. Навіть більше, хто чинить Божу волю, слухає Боже Слово і втілює Його у своїх думках, бажаннях і вчинках, стає співтілесним і єдинокровним із Христом.

Особливий момент, найбільший знак, коли ми сповнюємося Божественною благодаттю – коли приймаємо Святі Таїнства, коли приступаємо до тих семи джерел, видимих знаків невидимої Божої благодаті. Приступаючи до Святого Таїнства Покаяння, ми приймаємо дар відпущення гріхів. Причащаючись Тіла і Крові нашого Спасителя, стаємо з Ним одним Тілом!

Церква Христова, спільнота учнів Христових є містичним тілом Ісуса Христа. Це одне із найглибших таїнств християнської віри. І учителькою слухання, того втілення Божого Слова і Божої волі в нашому житті є Пречиста Діва Марія, бо Боже Слово – це Її єдинородний Син, якому Вона дала своє тіло, ввела Його у цей світ, подарувала Йому людську природу.

Кожен, хто чинить Божу волю, стає слухняним Божому Слову. Хто помножує благодать Духа Святого –  втілює Боже Слово у своєму житті, у своєму тілі. Руки тієї людини, яка чинить Божу волю,  стають руками Божими, які можуть змінювати цей світ. Щоразу, коли ми віддаємо своє життя, свою істоту на служіння Богові, то продовжуємо на землі ту саму місію, яку здійснював Божий Син, стаємо Його братами і сестрами. Тому каже святий Максим Ісповідник, що Церква Христова є продовженням у часі і просторі таїнства воплочення Божого Сина. Тож християни є сіллю землі, закваскою, яка змінює і перетворює все людство, усе суспільство.

Сьогодні ми приїхали сюди, до славного міста Стрия, щоб подякувати Господу Богу за особливі дари, які отримала стрийська громада. Бо ми знаємо, як багато часу, як багато століть на своїй рідній землі ми прожили в чужих державах, зокрема у Стрию мусили свого часу орендувати чужі будинки (наприклад, єврейський будинок «Під чорним орлом» на площі Ринок), щоб організовувати тут життя української громади.

Ми зібралися, щоб відсвяткувати 120-ту річницю спорудження Народного дому у Стрию. Коли ми вслухаємося в історію цього Народного дому, то розуміємо, що тут йдеться не лише про будинок, цеглу, якісь матеріальні речі. Сьогодні, у 30-й рік відновлення Незалежності нашої держави, ми спогадуємо 120-ту річницю народного руху, будівництва державності нашого народу, простору народної духовності та культури в нашому рідному місті. Вшановуємо 120 років будівництва державницької свідомості українців у Стрию через мережу товариства «Просвіта».

Споминаємо ще один особливий дар, який отримала Стрийщина і стрийська громада, – великого праведника і мученика за Церкву та Україну отця Остапа Нижанківського. Нині здійсниться мрія цілих поколінь стриян і моя особиста: ми посвячуємо наріжний камінь для його пам’ятника. Там, де колись був пам’ятник Зої Космодем’янській, стоятиме пам’ятник славному синові українського народу отцю Остапові Нижанківському.

Про історію цієї постаті, про значення його життя і служіння для Церкви і нації, Стрийщини і України, можна говорити дуже багато. Проте насамперед, як священник, композитор і музикант, молочар і організатор кооперативного руху та Маслосоюзу на Стрийщині, він є для нас прикладом людини, яка горіла Духом Святим, яка всі ті дари, що їх мала, намагалася не просто зберегти,  а поставити на служіння своєму народові. Його музика і слово так глибоко втілені в нашу історію та культуру, що ми навіть не усвідомлюємо, скільки пісень ми співаємо, не знаючи, що він є їх автором. Слова і музика таких популярних на Стрийщині колядок, як «Бог ся рождає» і «У Вифлеємі нині новина» –  його авторства! Отець Остап Нижанківський залишив нам багато церковних пісень, які ми співаємо у наших громадах і храмах як народні духовні піснеспіви, передаємо їх як великий скарб із покоління в покоління.

Будучи не тільки церковним, а й великим громадським діячем, у час тяжких випробувань нашого народу отець Нижанківський став повітовим комісаром Стрийщини. Відтак, у 1919 році, був розстріляний польським гарнізоном, який окупував Стрий.

Ми дякуємо сьогодні Господу Богу за всі ті щедрі дари, які Він нам дав, але пильнуймо, не втратьмо їх, не загубімо пам’яті нашої Церкви і нашого народу тут, на Стрийщині. Станьмо прикладом до наслідування для різних околиць України. Їдучи до вас, я думав: якби Луганщина чи Донеччина мала 120 років тому такий Народний дім, як у Стрию, таких адвокатів, як Євген Петрушевич, таких священників, як отець Остап Нижанківський, то тепер там би не лилася кров, а український Крим не питав би себе, ким він є!

Євангеліє, яке ми сьогодні почули, і всі ці приклади нашої минувшини ставлять нині перед нами дуже серйозні запитання. Адже питання, ким я є, у різних обставинах набуває різного значення та змісту, і тому глибшою має бути на нього відповідь.

Можливо, ви вже знаєте, що Всеукраїнська рада Церков і релігійних спільнот України закликала усіх віруючих людей – християн нашої Батьківщини, а також юдеїв і мусульман – від 17 до 19 вересня особливо молитися за українську родину. Ми відчуваємо сьогодні потужну атаку на цю базову клітину нашого суспільства і держави – на християнську сім’ю, яка завжди була осердям свободи, тією колискою, де ми вчилися бути собою, ставали причасниками духовної та національної самобутності нашого народу. Бо саме в родині нас навчили вірити в Бога і правильно відповідати на питання: ким я є?  

Українська родина справді перебуває у великій небезпеці. Ми бачимо, що в різних містах України здійснюються провокації проти суспільної і християнської моралі. Щось подібне організовують у неділю в Києві. Тому ми просимо всіх християн: у жодному разі не відповідати насиллям на подібні провокації, не використовувати мови ненависті. Ми, християни, не накидаємо і не нав’язуємо нікому Божого дару любові до нас, наших поглядів чи переконань,  але свідчимо та ісповідуємо нашу віру нашими ділами.

Господь кличе нас через приклад попередників братися до молитви, до будівництва справді міцної християнської родини, будувати наше суспільство на засадах Божого закону і Його вічної істини. Бо і сьогодні Христос шукає собі серед нас братів і сестер. І сьогодні Він роздає дари, не вимагає від нас неможливого. Каже нам: ти маєш щось таке, що би Я тобі не дав? А якщо ти маєш цей дар, то не впадай у зневіру, бо ти можеш! Можеш бути християнином третього тисячоліття, можеш бути справжнім патріотом, будівничим своєї держави. Бо той, хто слухає Боже Слово, хто виконує Божу волю, той є Христові мати, брат і сестра (пор. Мр. 3, 35). Амінь.

† Святослав