Хрест Господній — таїнство спасення

Неділя, 27 вересня 2020, 06:44

Правильна назва свята Воздвиження чесного Хреста Господнього є «Всемірне (тобто всесвітнє) воздвиження чесного Хреста». Про це свідчить літургійна стихира свята.

О, преславне чудо!* Ширина і довжина Хреста* дорівнює небові,* бо він божественною благодаттю освячує вселенну.* Ним поганство перемагається* і ним справедливість утверджується.* О, божественна драбино,* якою висходимо на небо,* звеличуючи в піснях Христа Господа.

Історія свята

Історія свята Воздвиження сягає події, коли римський імператор Костянтин Великий напередодні важливого бою побачив уві сні Хрест. Сам Ісус промовив до нього у сні, вказуючи на Хрест: «Ось цим переможеш». Імператор наказав спорудити Хрест і нести його перед своїм військом, що йшло в бій. Він переміг свого супротивника в тому бою, повіривши в християнський символ Хреста. Згодом 13 червня 313 року в Медіолані (сучасний Мілан, Італія) був прийнятий законодавчий акт Римської імперії, Медіоланський едикт, який проголошував християнство «дозволеною релігією». Це сталося після особистої зустрічі імператорів, що поділяли владу в державі: Костянтина I, який правив на заході, і Ліцинія, який правив на сході.

Незабаром імператор Костянтин висилає в паломницьку експедицію на Святу Землю свою матір царицю Олену, аби вона віднайшла Хрест Господній, на якому й помер Спаситель. У IV столітті свята Олена знаходить цей Хрест і тодішній патріарх єрусалимський Макарій 326 року наказав його прикласти до чола покійного, аби підтвердити, що це дійсно був Хрест, на якому розіпнули Ісуса. Коли Хрест приклали, покійний ожив. Тоді ж патріарх сказав вірним стати на коліна. Коли він підніс Хрест догори, народ в той час співав: «Господи, помилуй». «Така практика існує й сьогодні під час Чину Воздвиження, коли архиєрей, стоячи на кафедрі, підносить Хрест. Цей Чин відбувається лише один раз на рік і тоді хор співає сто разів: “Господи, помилуй”», — пояснює доктор літургійних наук о. Іван Гобела.

Значення свята

Свято Воздвиження є одним із дванадцяти найбільших Господських празників літургійного року і воно супроводжується постом. Праведний митрополит Андрей Шептицький про Хрест навчав так: «Почитання святого Господнього Хреста — це одна з найважливіших сторінок почитання Бога-Чоловіка. Знак святого Хреста, зроблений на собі, це один з найстаріших звичаїв християн».

За словами літургіста, Хрест є символом безконечної Божої любові до людини: «На Хресті бачимо померлого Христа, який є символом хресної жертви Господньої, як відкуплення за спасення, символ Христової перемоги над смертю, над дияволом». На його переконання, християни, роблячи знак святого Хреста, щоразу визнають свою віру в Спасителя. Тому «наші предки, коли бачили Хрест перед храмом, ніколи не проходили повз нього, аби не зупинитися і не переХреститися». Священник закликає далі поширювати цю традицію і не боятися Хреста Христового, що є символом нашого спасення. «Христом долаються всі диявольські підступи, як про це говорять літургійні тексти свята. Тому християни повинні мати його в оселі, його носити на грудях», — додає він.

Літургійні традиції свята

У Східній Церкві існують чотири обряди Чину Воздвиження святого Хреста. Насамперед, обряд святого Атанасія на Атосі, записаний в Апостолі лаври; синайський обряд, що згадується в Синайському кананорі; константинопольський обряд, який подає Константинопольський типікон Евергетицького  монастиря; київський обряд, що згадується в XII столітті. У давні часи Київської Руси-України цей обряд відбувався лише у великих єпископських катедральних соборах за участю єпископа і священників. Патріарший Собор 1276 року дозволив здійснювати Чин Воздвиження у всіх церквах, і тому митрополит Кипріян в своєму «Поученні руському духовенству» пише: «А щодо Воздвиження чесного Хреста, то в кожній церкві, по цілій землі, де живуть християни, Хрест воздвигають, хоча б був один священник, на славу чесного і життєдайного Хреста». «Цю традицію ми плекаємо й сьогодні: в усіх українських храмах цього дня виносять урочисто Хрест, зокрема в УГКЦ, спадкоємиці Київської церковної традиції», — зазначає о. Іван.

У візантійській церковній традиції, на Утрені, наприкінці Великого славослов’я, Хрест, що лежить на престолі, тричі обкаджують кадилом із чотирьох сторін. Коли наприкінці Великого славослов’я священник виголошує «Премудрість прості», тоді хор співає: «Спаси, Господи, людей Твоїх, і благослови насліддя Твоє!» (тропар свята). Після цього розпочинається сам Чин Воздвиження, який є унікальним і відбувається лише один раз на рік. Під час нього священник клякає до землі із Хрестом, а потім, піднявшись на ноги, підносить Хрест на чотири сторони світу. Хор під час цього співає сто разів «Господи, помилуй», подібно, як робив народ на горі Голготі.  

Хрест — знак перемоги

Але чому це відбувається саме в такий спосіб? «Архиєрей або священник, одягнений в літургійні ризи, клякає із Хрестом в руках і знову підноситься з ним, тобто “воздвигає його”. Це відбувається чотири рази, наприкінці кожного з яких ієрей благословляє Хрестом кожну сторону, в якій відбувається воздвиження, промовляючи: “Спаси, Боже, людей твоїх” (йдеться про весь люд. Отці Церкви, зокрема Іван Золотоустий і патріарх Єрусалимський Макарій, навчали, що Хрест Господній є символом того, як Мойсей переміг Амалика в пустелі, про що йдеться в книзі Виходу», — додає він. 

Як пригадуємо із книги, Мойсей під час битви підносив руки до неба, і тоді ізраїльтяни перемагали, а коли руки Мойсея опускалися, бо він не мав сили їх довго тримати, тоді перемагав Амалик. У грецькій і в деяких слов’янських традиціях під час Чину Воздвиження, коли архиєрей підносить руки догори, двоє інших священнослужителів поливають підніжжя ніг Хреста рожевою водою, як символ того, що вода — джерело безсмертя. «Цей момент чітко простежується в книзі Виходу, коли ізраїльтяни йшли пустелею, забракло їм води, підійшли до Мери, “та води з Мери не могли пити, бо гірка була”. Люди нарікали на Мойсея, а він заголосив до Господа. “І вказав йому Господь дерево; вкинув він його у воду, і вода стала солодкою” (Вих. 15, 25). Тут також варто пригадати: коли прокололи бік Ісуса списом, розіп’ятого на Хресті, то з нього вийшла вода і кров, що є прообразом Пресвятої Євхаристії. Невипадково під час Проскомидії священник доливає до чаші з вином воду, як животворний напій, яким Церква живиться. Церква вчить, що Хрест є життєдайним, тому бажає бачити його воздвиження кожного року», — каже о. Іван.

Хрест одночасно є й таїнством незбагненним, як про це кажуть представники Сирійської Церкви. «Хоча Хрест і не включений до переліку Святих Таїнств, однак Церква говорить про нього як про таїнство богослов’я, в якому кожен віднаходить своє місце. Прийняття Хреста Господнього як таїнства означає визнати його знаком перемоги», — наголошує літургіст. Тому він не є атрибутом, прикрасою, сувеніром, а знаком Божим, що охороняє християнина.

Руслана Ткаченко для Департаменту інформації УГКЦ