Благовіщення. Історія Божого поцілунку людства

Вівторок, 07 квітня 2020, 06:51

Євангелист Лука оповідає, що архангел Гавриїл постав перед Марією зі словами: «Радуйся, благодатна, Господь з тобою! Благословенна ти між жінками». А потім він додає: «Не бійсь, Маріє! Ти бо знайшла ласку в Бога. Ось ти зачнеш у лоні й вродиш сина й даси йому ім’я Ісус. Він буде великий і Сином Всевишнього назветься...» Богородиця запитує: «Як же воно станеться, коли я не знаю мужа?» І ангел їй на це відповідає: «Дух Святий зійде на тебе й сила Всевишнього тебе осінить; тому й святе, що народиться, назветься Син Божий...» Марія відповідає: «Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову!»

Раду предвічну відкриваючи Тобі, Отрокивице, Гавриїл представ, Тебе цілуючи й звіщаючи: «Радуйся, Земле незасіяна; радуйся, Купино неопалимая; радуйся, Глибино непроглядна; радуйся, Мосте, що на Небеса переводиш, і Ліствице недосяжна, яку видів Яків; радуйся, Божественний Сосуде манни; радуйся, Звільнення від прокляття; радуйся, Адамове Покликання, — з Тобою Господь!

Цю стихиру співають на Вечірні напередодні свята Благовіщення Пресвятої Богородиці. Привертають увагу в стихирі слова «Гавриїл представ, Тебе цілуючи й звіщаючи». Події, описані в ній, потрібно інтерпретувати як те, що архангел Гавриїл, який в християнській традиції завжди виступає провісником важливих послань від Бога, поцілував Богородицю на знак вітання. «Святі Отці Церкви навчають, що це не просто був поцілунок привіту, а поцілунок Бога людству. Бог послав архангела, аби цим божественним поцілунком, доторкнутися до серця й ума людини і в такий спосіб промовити до неї. Тож Марія виступає представницею людського роду», — пояснює о. Іван Гобела, доктор літургійного богослов’я. 

Свято Благовіщення є одним із найбільших дванадцяти празників літургійного року та одним із найбільших богородичних свят. У євангельському читанні від апостола Луки дізнаємося, що подія відбулася в Назареті. Євангелист Лука пише, що після зачаття Єлизавети, жінки Захарії, священника в Єрусалимському храмі (Єлизавета та Захарія були батьками святого Івана Предтечі. — Авт.), шість місяців по тому з’являється архангел Гавриїл перед Марією, вже зарученою з Йосипом. І каже Лука, що ангел постав перед нею зі словами: «Радуйся, благодатна, Господь з тобою! Благословенна ти між жінками». А потім він додає: «Не бійсь, Маріє! Ти бо знайшла ласку в Бога. Ось ти зачнеш у лоні й вродиш сина й даси йому ім’я Ісус. Він буде великий і Сином Всевишнього назветься. І Господь Бог дасть йому престол Давида, його батька, і він царюватиме над домом Якова повіки й царюванню його не буде кінця». Богородиця не вступає в довгу розмову, а лише скромно, покірно сприймає звістку. Наприкінці вона додає: «Як же воно станеться, коли я не знаю мужа?». І ангел їй на це відповідає: «Дух Святий зійде на тебе й сила Всевишнього тебе осінить; тому й святе, що народиться, назветься  Син Божий. Ось твоя родичка Єлисавета — вона також у своїй старості зачала сина, і оце шостий місяць тій, що її звуть неплідною; нічого бо немає неможливого в Бога». Марія відповідає: «Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову!»

Літургіст пропонує звернути увагу на «великий жест приходу Бога до людини». «Бог першим починає діалог з людиною», — зазначає він. Літургійний тропар свята тому має такі слова:

Днесь спасення нашого начало і від віку таїнства явління. Син Божий сином Діви стається і Гавриїл благодать благовістує. Тому й ми з ним до Богородиці закличмо: Радуйся, Благодатна, Господь з Тобою.

У візантійській традицій на Утрені великих свят виносять ікону і співають т. зв. Величання перед читанням Євангелія. Однак лише в день Благовіщення, замість Величання, співають Архангельский глас: «Архангельський привіт співаємо тобі, Пречиста: Радуйся, Благодатна, Господь з тобою!»

«Цією подією настає початок нашого спасення — Син Божий стає сином Діви і свідчить, що Бог приходить до людини і починає з нею діалог, в якому бере участь й сама Богородиця, в якості голосу людського роду», — пояснює о. Іван сенс тропаря, наголошуючи, що цю подію можна вважати початком спасіння людства.

Усе людство, як навчає Отець Церкви Григорій Ніський, очікувало на це знаменне Маріїне “так”. «Коли вона сказала “так”, весь людський рід, починаючи від Адама, здригнувся, дякуючи за цю відповідь Богородиці», — продовжує далі священник. У четвертому столітті святий Григорій Ніський писав: «Те, що сталося в тілі Марії, станеться в душі кожного, хто отримує Слово Боже».

Перша жінка Єва втратила можливість богоспілкування, який вона мала в раю. Наші прародичі могли спілкуватися з Богом віч-на-віч, однак Єва розірвала цей союз, і тоді прийшла смерть в людський рід, бо людина втратила послух Богові. «Богородиця, на противагу цьому, відповідає Богу й повертає людству його спасіння. У цьому празнику ми бачимо не тільки початок нашого спасення, а й простежуємо діалог Бога із людиною. Ми завжди повинні відповідати Богові “так”, навіть тоді, коли не розуміємо, чому маємо діяти таким чином, а не іншим. Відповівши Богові позитивно, ми з часом побачимо, що наша відповідь повертається нам благословенням», — каже ієрей.

Із богословської точки зору, за його словами, подія Благовіщення тісно пов’яна із Різдвом Христовим, в якому сповнюється воплочення Бога. Святі Отці Церкви вважають, що Марія стала першою «пневматофорою», тобто «духоносицею» (тою, яка прийняла Духа Божого). 

На іконах Благовіщення візантійської традиції існує зображення, на якому можна побачити, крім Марії та архангела Гавриїла, голуба, тобто Святого Духа, який посилає проміння в лоно Богородиці. Цікаво зображена й постать архангела. «У західній традиції найбільше його зображають як того, хто приходить і приносить вітання з галузкою в руках, а в східній традиції він постає, роблячи жест благословення рукою, а подекуди з’являється на хмаринці. Якщо уважно поглянути, одне крило в нього опущене, а інше — підняте; це є ознакою вітання, адже він несе важливу вістку Марії від Бога», — пояснює о. Іван далі.

Також бачимо в іконографії свята Богородицю або біля криниці, або за рукоділлям, або за книгою. Згідно з апокрифами, Марія читала книгу пророцтв Ісаї, в яких було написано про Різдво Христа: «Ось Діва в утробі зачне, і Сина породить, і назвеш ім'я Йому: Еммануїл» (Іс. 7, 14). Тож Богородиця роздумувала над таїнством воплочення Божого Сина, який мав визволити ізраїльський люд від гріха.

На інших зображеннях Марія зображена за ткацтвом з пурпурних і багряних ниток. Королівські кольори, пурпурний і багряний, символізували царську владу і вказували, що Марія народить Царя. Натомість прядіння належить до метафори «ткання дитини в утробі матері» (пор. Пс. 139). За Протоєвангелієм від Якова, Марія пряла багряну завісу для Єрусалимського храму, бо саме на Неї випав жереб виконати таку відповідальну справу. Щодо зображення Марії біля криниці, то священнослужитель пояснює це так: «Криниця є символом води, життя, тому недаремно Христос говорить до самарянки: “Хто питиме воду, що Я йому дам, прагнути не буде повік, бо вода, що Я йому дам, стане в нім джерелом тієї води, що тече в життя вічне…” (Ів. 4, 13-14)».

«Не випадково в храмах візантійськоі традиції на царських, центральних, вратах, якими входить священнослужитель, зображена ікона Благовіщення та чотири євангелисти. Бо вона нам візуально пригадує про спасення і постає неначе «воротами до раю, брамою спасення», раніше зачиненими через гріх, а сьогодні відкритими завдяки Благовіщенню і особі Пресвятої Богородиці. Ця ікона пригадує вірним, що до Царства Небесного ми всі входимо через прийняття і слухання Євангельської благовісті», — вважає о. Іван Гобела.

Руслана Ткаченко для Департаменту інформації УГКЦ