«Можливо, саме постать Гваделупської Богородиці стане фундаментом для будування цивілізації любові всього людства»: Інтерв'ю з владикою Михайлом Бубнієм

Середа, 25 серпня 2021, 11:01

Преосвященний владика Михайло Бубній, екзарх Одеський, у розмові з Іриною Іванкович ділиться особистим духовним досвідом знайомства із Гваделупською Богородицею і розповідає про паломництво до Мексики.

– Преосвященний владико, коли і за яких обставин ви вперше «зустрілися» з Гваделупською Богородицею?

– Пригадую, що це було в 2009 році, під час мого навчання в Римі. Одного разу я отримав запрошення відвідати Ватиканські сади. Під час екскурсії ми підійшли до меморіалу, представленого в двох скульптурах: мексиканця Хуана Дієґо, на тільмі якого була зображена Гваделупська Богородиця, і мексиканського єпископа, який стояв навколішки перед Нею. Питаю нашого гіда, сестру Вероніку Янів зі Згромадження катехиток св. Анни: «А це, хто такі?». А вона із захопленням і дуже колоритно починає розповідати нам цю вражаючу історію про об’явлення Богородиці в Мексиці. Чесно вам скажу, з якимось особливим тоді трепетом і зацікавленням я слухав про це об’явлення, яке найбільше запам’яталося мені з цієї прогулянки Ватиканськими садами. Де б я міг собі тоді подумати, що вже через дев'ять років матиму змогу звершити паломництво саме до цього чудотворного місця в Мексиці!

– Цікаво, владико, як дійшло до такого паломництва?

– Почалося все у вересні 2017 року. Тривав тоді Синод Єпископів УГКЦ у смт Брюховичах біля Львова. До мене підійшов мій співбрат-редемпторист владика Браян Байда, єпарх Саскатунський, показав свою панагію зі зображенням Гваделупської Богородиці і запропонував мені приєднатися до паломництва в Мехіко, яке він організовує для канадців в днях від 16-24 лютого 2018 року. Відразу запевнив мене: «Не хвилюйся, Михайле! Витрати за подорож і на проживання я беру на себе». Пригадую, що моя реакція була стриманою та обережною: не відразу я погодився. Подякував владиці Браянові і кажу, що це хороша ідея, але потрібно трошки часу, щоб обміркувати всі «за» і «проти».

Роздумуючи над пропозицією владики Браяна, мені пригадалася прогулянка Ватиканськими садами і в пам’яті відтворився образ Гваделупської Богородиці, що я її бачив на тільмі цього мексиканця Хуана Дієґо. Я подумав: це напевне якийсь особливий знак, що його посилається мені з гори. Хтозна, чи ще буде колись така нагода в моєму житті, тому я погодився взяти участь у цьому паломництві.

– Ви мали неповторну нагоду і благословення торкнутися нерукотворного образа Пресвятої Богородиці. Як запам’ятався вам цей момент і як він вплинув на ваше подальше життя?

– О так! Це було щось надзвичайне. Цієї нерукотворної святині паломники не можуть торкатися. Знаходиться вона досить високо, можна лише на відстані кількох або кільканадцятьох метрів на неї споглядати. Вхід до місця її розташування захищений дуже складним кодовим замком, який може відчинити лише ректор базиліки, і тільки в дуже рідкісних випадках та для дуже поважних гостей. Перебуваючи довго на молитві, у мене зродилося велике бажання торкнутися цього нерукотворного образа Пресвятої Богородиці. Я виявив це бажання нашому організатору паломництва, владиці Браяну. Він сказав, що це абсолютно неможливо: такого не практикується під час жодного паломництва.

Але в мене було таке відчуття, що немає неможливого, як каже Христос: «Все можливе тому, хто вірує» (Мр. 9, 23). Я приїхав з дуже далекої країни і маю особливі намірення. По-перше, Блаженніший Святослав, благословляючи мене в це паломництво, просив про особливу молитву заступництва для України і припинення війни на Донбасі. По-друге, Лицарі Колумба в Україні споруджували в цей час каплицю Гваделупської Богородиці на Аскольдовій могилі в Києві і дуже просили мене привезти копію цього нерукотворного образу до Києва і, якщо це можливо, щоб ця копія була прикладена до оригіналу.

Чесно кажучи, я чомусь був переконаний, що ректор мені в цьому не відмовить. Так і сталося. Я попросився до нього на розмову, розповів про свої наміри, розповів про Україну, як вона сильно зараз кровоточить на Донбасі і що в даний час Україна потребує особливого захисту від Богородиці. Ректор базиліки монсеньйор Енрік Ґлені мене уважно вислухав, задумався, як же ж він це зробить, адже протягом дня постійно відбуваються богослужіння і багато паломників перебуває в базиліці, тому він не зможе забрати цей нерукотворний образ з-перед їхніх очей (щоб підійти до цієї святині, потрібно відповідним механізмом повернути її на 90 чи трохи більше градусів). Тоді він мені запропонував підійти ввечері, коли вже базиліку зачиняють. Я йому кажу: «Отче Енріку, але я буду не один: я хотів би, щоб кожен із нашої групи зміг прикластися до Неї». Він усміхнувся і каже: «Добре, приходьте».

Це сталося в останній день нашого паломництва, безпосередньо перед самим виїздом на летовище. Пам’ятаю, ми дуже хвилювалися, щоб не запізнитись на рейс. Але ми встигли. По дорозі на летовище серед паломників лунали слова: «Це чудо!». А в моїй душі була велика вдячність Богородиці та отцеві ректору за надану нам таку можливість. Я ще раз переконався у словах цієї славної української пісні до Богородиці Матері Неустанної Помочі: «Ще нечувано ніколи, щоб Вона не помогла». Я Її прямо про це просив і отримав.

– Які враження ви привезли з паломництва до санктуарію Гваделупської Богородиці 2018 року?

– Зазвичай в кожному паломництві є чітко визначена програма: що, коли і куди! Так було і в нашому випадку. Владика Браян спланував для нас кожен день, щоб ми якнайбільше побачили і отримали якнайкращі враження від Мексики. Коли ми прибули на місце і поселилися в готелі, одразу після цього ми відвідали базиліку Гваделупської Богородиці. Тоді в мене з’явилося велике бажання принаймні перших 2-3 дні побути на самоті, зробити свого роду реколекції і якнайдовше помолитися біля цього нерукотворного образа Богородиці, але так, щоб мене ніхто і нікуди не квапив. Владика Браян радо на це погодився, тому я мав досить багато часу бути біля чудотворного образа і спостерігати за виявом особливої побожності та великої любові латиноамериканців до цієї Гвадалупської святині. Я бачив, із яким трепетом і жертовністю вони приступали до почитання цієї ікони, ступаючи на колінах десятки, а то й сотні метрів по бетонній доріжці; як вони щиро молилися перед цією святинею; як вони активно і масово брали участь в богослужіннях і прийнятті Святих Тайн.

Найбільше враження справило на мене дієцезіальне (єпархіальне) спільне паломництво. Я думав, що цей потік людей ніколи не закінчиться. Тисячі і тисячі людей у різноманітних національних костюмах, під удари барабанів та інших музичних інструментів крокували в напрямку санктуарію, несучи надзвичайно гарні, величезні композиції із живих квітів, присвячені тематиці Богородиці. Ці подарунки складали біля стіп Богородиці, пізніше в молитві, чуваннях та в піснях прославляли свою Покровительку протягом двох днів, ночуючи хто де: одні в наметовому містечку відразу на площі біля базиліки, інші – в кузовах гарно прикрашених квітами і стрічками вантажівок, ще інші – ховаючись від сонця розмістилися під цими ж вантажними автомобілями, на вулиці і пішохідних доріжках. Просто неймовірні враження. Що більше, я мав можливість спостерігати, як до цієї нерукотворної святині прибували не тільки християни, але також різні поганські племена Латинської Америки. Не входячи до храму, вони перед головним входом до базиліки виконали кілька ритуальних танців, вшанувавши «Королеву Мексики та Імператрицю Америки» і поверталися щасливі до своїх домівок. Словами цього не передати. Це потрібно побачити.

– Розкажіть про початки поширення культу Гваделупської Богородиці в Україні.

– На моє переконання, культ Гваделупської Богородиці в Україні розпочався із початком діяльності в Україні у 2012–2013 роках т. зв. братерської організації чоловіків-католиків «Лицарі Колумба». Не знаю, можливо, і раніше цей культ був присутній в окремих римо-католицьких спільнотах чи поодиноких домівках, але наскільки мені відомо, саме спільноти Лицарів Колумба стали особливими почитателями цього культу, тому що Богородиця із Гваделупи є їхньою безпосередньою покровителькою.

Відповідно до розбудови цієї братерської організації Лицарів Колумба, зростало також і число Її почитателів. Згодом завдяки Миколі Дмитровському, Великому лицарю Ради імені князя Аскольда, виникла ідея спорудження окремої каплички для вшанування Гваделупської Богородиці. Він запропонував облаштувати таку келію в крипті церкви Святого Миколая Чудотворця на Аскольдовій могилі в Києві. Цю ідею схвалили брати-лицарі та отець настоятель Ігор Онишкевич. Деякий час тривало підготування келії, і в травні 2019 року Брати Лицарі запросили мене очолити Архиєрейську Святу Літургію на Аскольдовій могилі та посвятити копію нерукотворного образу Гваделупської Богородиці, яку я мав можливість особисто прикладати у 2018 році до чудотворного оригіналу в Мексиці. Після Літургії ми процесійно перенесли цю посвячену копію до крипти і помістили її в спеціально облаштованій бічній келії нижнього храму Святого Папи Сильвестра. Тепер ця святиня є доступною не тільки для парафіян церкви Святого Миколая Чудотворця, а й, фактично, для всіх представників Лицарів Колумба в Україні та всіх охочих отримати ласки за Її посередництвом.

– Українці вшановують Пречисту Богородицю у Її чудотворних іконах  Зарваницькій, Почаївській, Вишгородській, Белзькій та ін. Чи і як, на вашу думку, далека Богородиця з Мексики промовить до сердець наших братів і сестер в Україні?

– Далека, можливо, географічно, бо Вона об’явилася на американському континенті. Але Богородиця, як Мати Церкви і кожного віруючого християнина, є завжди дуже близько і поруч із нами. Вона об’являлася у різних місцях і за різних обставин, або ж випрошувала у свого Сина потрібні ласки для Її почитателів при різних чудотворних іконах, тому що завжди готова прийти нам на поміч: «Ще не чувано ніколи, щоб Вона не помогла», – співаємо у пісні.

Ви самі зазначили, що ми, українці, вшановуємо Пресвяту Богородицю в різних чудотворних іконах. Ми вирушаємо в паломництва до різних чудотворних місць, щоб просити Її заступництва. Але це не означає, що ми якусь ікону любимо більше чи менше. Перед кожною марійною іконою завжди в нашій уяві та свідомості постає та ж постать і особа – Пресвята Богородиця, наша духовна Матір і Заступниця перед Господом. Тому я більш ніж впевнений, що Гваделупська Богородиця також буде промовляти і до українських сердець.

Об’явлення Діви Марії автохтонному мексиканцеві Хуанові Дієґо на пагобрі Тепеяк у 1531 році мало тоді вирішальний вплив на євангелізацію Мексики. Але цей процес Марійної євангелізації вийшов далеко поза межі Мексики і поширився по всьому континенті, а згодом перейшов і на інші континенти. Сучасний світ настільки просякнутий війнами і насильством, що, здається, потребує якоїсь особливої, нової євангелізації, і хтозна, чи саме постать Гваделупської Богородиці не стане фундаментом для будування цивілізації любові всього людства.

– Хто, на вашу думку, може і повинен стати промотором Гваделупських об’явлень в Україні?

– Може, звісно, кожен! А повинні бути промоторами ті, котрі мають Її за свою покровительку – члени Лицарів Колумба та їхні родини. Оскільки ця мирянська чоловіча католицька спільнота останнім часом досить інтенсивно розвивається в Україні, відповідно і ця нерукотворна святиня Гваделупської Богородиці ставатиме, на мою думку, щоразу більш знана серед українського суспільства, особливо серед віруючих греко-католиків та римо-католиків.

– Книга «Гваделупська Богородиця: Матір цивілізації любови»  це перша ґрунтовна україномовна книга про об’явлення на пагорбі Тепеяк майже півтисячолітньої давності. Що для себе особисто Ви відкрили на сторінках цього чтива?

– Насамперед, ця книга відкрила для мене багато нового про автохтонне населення мезоамериканців – ацтеків, їхню культуру, традиції, мову, вірування тощо. По-друге, незважаючи на півтисячолітню давність цього об’явлення, послання Богородиці залишається актуальним і сьогодні: це послання надії та любові для будування нової цивілізації. Особливістю цієї книжки є також ґрунтовний науково-богословський аналіз нерукотворного образа Пресвятої Богородиці на плащі-тільмі св. Хуана Дієґо. Це справді вражаюче і подивугідне явище, оскільки нанесені на тільму фарби є невідомого походження, як рівно ж відсутні штрихи будь-якого пензля.

Читаючи про це, я уявив собі Мойсея на Синайській горі, коли сам Господь Своїм перстом писав заповіді для свого народу на кам’яних скрижалях. Зазвичай, чудотворні ікони мають свого автора-іконописця, часом знаного, а часом і невідомого. Але автором образу Гваделупської Богородиці є сама Богородиця.

– Владико, у червні цього року відійшла до дому Небесного Отця ваша мама. Вона була вашою стежиною до Бога і до Богородиці. Який ваш погляд на материнство в широкому значенні цього слова?

– Мама відіграє унікальну роль у житті своєї дитини. Незважаючи на те, що ця роль матері з дозріванням дитини постійно змінюється, однак її любов, опіка, настанови, переживання, турбота і піклування є незмінними. Я це усвідомлював щороку дедалі більше і глибше, коли відвідував своїх батьків. Материнство, це, мабуть, одне з найвищих та найвідповідальніших призначень жінки, адже, даруючи дитині життя, вона змушена вмерти для себе самої, для власної вигоди, для кар’єри, щоб принести «плід» – нове життя. Вона неначе те зерно, про яке говорить Ісус Христос у Євангелії від Івана: «Пшеничне зерно, коли не впаде на землю і не завмре, залишиться саме-одне; коли ж завмре, то рясний плід принесе» (Ів. 12, 24). Подібно, як Ісус пожертвував себе задля спасіння нас, дітей Божих, також і мати заради своєї дитини готова жертвувати свій час та зусилля до тієї міри, аж поки не побачить, що її дитина є щасливою. Навіть тоді коли вже бачить, що з її дитиною все гаразд, все одно сумнівається, чи дитина каже правду. Ось таке воно – правдиве материнство! І саме такого я досвідчив від своєї новопереставленої мами.

Правду кажете, що моя мама була стежиною до Бога і до Богородиці. У день її смерті, 21 червня цього року, я оприлюднив листа, якого вона мені написала ще в 2008 році. У ньому, за її словами, вона відкриває для мене «маленьку таємницю» і зізнається, що перед моїм хрещенням вона, властиво, пожертвувала мене для Бога, просячи Його щиро, щоб покликав мене до Свого винограднику (повний текст цього листа можна знайти на сторінці Одеського екзархату у фейсбуку). Материнська молитва має велику силу. У цьому я переконався тоді, коли тільки-но зроджувалося в мене покликання і бажання до богопосвяченого життя, а потім – у часи різних випробувань у монашому і священничому покликанні, і аж до різних життєвих ситуацій, у яких я просив маму про особливу молитву. Хочу сказати, що це справді діє!

Підсумовуючи, можна сказати, що материнство, з одного боку – це великий дар, а з іншого – велика відповідальність. Щоб його правильно зреалізувати, я б порадив нашим матерям, теперішнім чи майбутнім, завжди свій погляд скеровувати на Ту, що є вчителькою достойного материнства, на «Другу Єву» – Пресвяту Богородицю, Матір Церкви Христової. Саме від Неї моя мама вчилася бути доброю матір’ю. З одного боку – не обожнювала нас, своїх дітей, щоб нам в усьому догодити, а з іншого – не очікувала від нас якоїсь надмірної уваги, натомість завжди скеровувала і вказувала нам стежину, що веде до Бога. Своїх дітей вважала завжди даром Божим. І саме за таке материнство я їй сьогодні надзвичайно вдячний.

Розмовляла Ірина Іванкович