УГКЦ на Закарпатті: Київські митрополити як святителі Мукачівських єпископів у XVIII столітті (частина ІІІ)

28 березня 2024, 07:00 130

В одній із попередніх програм «Історій з історії УГКЦ» про те, як Київська митрополія допомагала у справі канонічного заснування Мукачівської єпархії, згадувалося, що Мукачівські єпископи, опираючись асиміляційному тиску сусідів, зверталися по єпископські свячення до Київських митрополитів. Більш докладно про це — у продовженні розповіді історика Володимира Мороза, наукового співробітника Інституту історії Церкви Українського Католицького університету.

УГКЦ на Закарпатті: Київські митрополити як святителі Мукачівських єпископів у XVIII столітті (частина ІІІ)

Андрей Бачинський

Про історичні документи та свідчення

Головний історичний архів Мукачівської єпархії — архів Мукачівського василіянського монастиря святого Миколая, в якому тривалий час був і центр єпархії, — був неодноразово розорений впродовж XVI—XIX століть. Руйнування відбувалося і у драматичному для УГКЦ ХХ столітті, коли Церква була під забороною і служила у підпіллі. Тому збереглися далеко не всі історичні джерела, але не всі й пропали. Зрештою, не всі вони зберігалися в Мукачівському монастирі. Таким чином, вишукуючи ці джерела, можемо відтворити багато невідомих донині сторінок нашого минулого.

До прикладу, від історика отця Михайла Лучкая — дослідника ХІХ століття, ми знаємо, що перший відомих з писемних джерел Мукачівський єпископ Іван підтримав канони Флорентійського собору і закликав (тобто поминав у Літургії) Йосифа — Київського митрополита, та Ніфона — патріарха Константинопольського. З цього можна припустити, що єпископське свячення Іванові мав би вділяти один із єпископів — ієрархів Київської митрополії. Наразі це перевірити годі з огляду на складну долю архівів.

Про свячення Мукачівських єпископів у XVII столітті

Маємо повідомлення чеського дослідника ХХ століття отця Іґнаца Рата, що Мукачівський єпископ першої чверті XVII століття — Сергій — отримав єпископські свячення від Київського митрополита Іпатія Потія. І дійсно, єпископ Сергій належав до Київської митрополії і навіть урядував неунійною частиною Луцько-Острозької єпархії у другому — на початку третього десятиліть XVII століття.

Річ у тому, що Мукачівська єпархія тоді ще не прийняла Берестейського поєднання — так само, як не прийняли його Львівська і Перемиська єпархії. Хоча офіційний представник Мукачівської єпархії брав участь у Берестейському соборі.

Дивимося на наступні десятиліття і бачимо, що у 1668 році Мукачівський єпископ Йосип Волошиновський отримує свячення від Львівського єпископа Єремія Свистельницького. Часто пишуть, що Волошиновського висвятив Йосип Шумлянський, але це — помилкове твердження. Натомість, через 12 років, у 1680-му, Шумлянський, спільно з Волошиновським, вділили у Галичі єпископські свячення Перемиському єпископу Інокентію Винницькому.

Мукачівська греко-католицька єпархія у XVIII столітті

Геннадій-Юрій Бізанцій

Набагато більше інформації про уділення Київськими єпископами єпископських свячень Мукачівським єпископам маємо з XVIII століття.

Тоді Мукачівська єпархія вже була унійною, тобто греко-католицькою. Якраз у цей період Мукачівська єпархія вела наполегливу боротьбу за своє визнання. Елементом відстоювання власної ідентичності у цій боротьбі було, що природньо, збереження дієвої, а не декларативної єдності з Київською митрополією — навіть попри дуже несприятливі політичні обставини, коли українці не мали своєї держави, а деякі сусіди намагалися цим скористатися.

Наприклад, у 1716 році Мукачівський єпископ-номінант Геннадій Юрій (або ж Григорій, як його називали в народі) Бізанцій звертається по свячення до Київського унійного митрополита Лева Кішки. 9 грудня 1716 року глава Київської Церкви вділяє ці свячення — і ми маємо збережену офіційну грамоту про цю урочисту подію, яка відбулася у катедральному соборі Успіння Пресвятої Богородиці Володимирсько-Берестейської єпархії в місті Володимирі.

У 1720 році єпископ Бізанцій отримав від Лева Кішки запрошення на Замойський собор Київської митрополії і, з огляду на те, що Мукачівська єпархія була розташована в кордонах монархії Габсбурґів, у підконтрольному їм Угорському королівстві, просив про дозвіл в угорського примаса — Естерґомського архиєпископа, щоб поїхати на цей собор. Цей лист також зберігся. Але примас не пустив єпископа, бо прагнув ізолювати Мукачівську єпархію від Київської митрополії. Та Бізанцій не опустив руки і втілював постанови Замостя у своїй єпархії. А ще — гуртував однодумців, які орієнтувалися на єдність із Київською митрополією.

Стефан Симеон Ольшавський

Наступник Геннадія Бізанція на Мукачівській катедрі — Стефан Симеон Ольшавський, звертається по єпископські свячення до наступного митрополита Київського, Атанасія Шептицького. 3 грудня 1735 року Шептицький вділяє свячення Ольшавському в катедрі святого Юра у Львові. Ця грамота також збереглася.

Після смерті Стефана Ольшавського номінацію на Мукачівську катедру отримує Гавриїл Юрій Блажовський — родич галицьких шляхтичів Блажовських, які колись допомагали Львівському єпископу Йосипу Шумлянському у досягненні катедри святого Юра. Він теж звертається по єпископські свячення до митрополита Атанасія Шептицького.

І от 17 грудня 1738 року митрополит вділяє ці свячення — цього разу в Уневі. Офіційна грамота про це теж є. Ба більше, зберігся тогочасний опис тієї події. Він засвідчує, що урочистості з нагоди свячень Блажовського в Унівському монастирі, де була резиденція Шептицького, тривали цілий тиждень. В усі ці дні учасників та гостей у монастирі розважала музикою фахова митрополича капела у складі восьми осіб: вона виконувала і в храмі гімни, і з дзвіниці — композиції, і навіть за обідом давала концерти італійських та німецьких композиторів.

Михайло Мануїл Ольшавський

Наступний Мукачівський єпископ — Михайло Мануїл Ольшавський, рідний брат згаданого Стефана Симеона Ольшавського, уже не поїхав отримувати свячення до Київського митрополита, але не через небажання, а через труднощі політичного характеру. Навпаки, джерела свідчать, що Ольшавський звертався і отримував дієву допомогу Київської митрополії у боротьбі за визнання Мукачівської єпархії.

Владика Мануїл замовив у дослідника з Відня — словака за національністю, але цілковито орієнтованого на політику Габсбурґів, Адама Францішека Коллара, трактат — «Смиренніший меморіал про походження, розвиток і перебування народу руського в Угорщині» (тобто в тодішньому Угорському королівстві). У цій першій офіційній історії Мукачівської єпархії вона сама заявляє про себе як про частину Київської традиції і обґрунтовує свої права документами, починаючи з Церковного уставу святого князя Київського Володимира Великого.

Іван Брадач та Андрій Бачинський

У тому ж напрямку діяли і Мукачівські єпископи Іван Брадач та Андрій Бачинський, наступники Мануїла Ольшавського. Останній, тобто Андрій Бачинський, мав стати митрополитом для українців — греко-католиків, всієї монархії Габсбургів. Але, знову ж таки, завадили недоброзичливі сусіди. Та Бачинський не зневірювався і навіть перевидав Біблію, яку перед тим видали отці василіяни в Почаєві.

Коли ж у ХІХ столітті становище дещо змінилося, бачимо, що у 1838 році Галицький митрополит Михайло Левицький висвятив Мукачівського єпископа Василя Поповича у соборі святого Юра у Львові.